§ 19. Зміни приголосних перед -СЬК-(ИЙ), -СТВ-(О)

1. Під час утворення нових слів деякі приголосні перед -ськ-(ий), -ств-(о) зазнають звукових змін, що зафіксовані й на письмі, а саме:

1) к, м’який ц, ч + -ськ-(ий), -ство-(о) → -цьк-(ий), -цтв-(о): гірни́к — гірни́цький — гірни́цтво; коза́к — коза́цький — коза́цтво; па́рубок — парубо́цький — парубо́цтво; молоде́ць — молоде́цький, молоде́цтво; стріле́ць — стріле́цький; ткач — тка́цький — тка́цтво;

2) г, ж, з + -ськ-(ий), -ств-(о) → -зьк-(ий), -зтв-(о): Пра́га — пра́зький; убо́гий — убо́зтво; Запорі́жжя — запорі́зький; Зба́раж — зба́разький; боягу́з — боягу́зький — боягу́зтво, але ге́рцог — ге́рцогський;

3) х, ш, с + -ськ-(ий), -ств-(о) → -ськ-(ий), -ств-(о): воло́х — воло́ський; чех — че́ський; залі́сся — залі́ський; това́риш — товари́ський — товари́ство; але: шах — ша́хський, Цю́рих — цю́рихський.

2. Решту букв на позначення приголосних перед суфіксами -ськ-(ий), -ств-(о) на письмі зберігаємо: агент — аге́нтство; бага́тий — бага́тство; брат — бра́тський — бра́тство; заво́д — заводськи́й; інтеліге́нт — інтеліге́нтський; люд — людськи́й — лю́дство; сирота́ — сирі́тський — сирі́тство; пропаганди́ст — пропаганди́стський; студе́нт — студе́нтський — студе́нтство.

Примітка. Про творення прикметників за допомогою суфікса -ськ-(ий) від географічних назв і назв народів див. § 150.

§ 20. Зміни приголосних у прикметниках і прислівниках вищого ступеня порівняння

Під час творення прикметників і прислівників вищого ступеня порівняння г, ж, з змінюємо на жч, а с — на щ: дороги́й — доро́жчий (доро́жче); ду́жий — ду́жчий (ду́жче); вузьки́й — ву́жчий (ву́жче); низьки́й — ни́жчий (ни́жче); висо́кий — ви́щий (ви́ще), але: легки́й — ле́гший (ле́гше).

§ 21. Зміни приголосних перед суфіксом -Н-

Приголосні звуки к, м’який і твердий ц перед суфіксом -н- змінюємо на ч: безпе́ка — безпе́чний; вік — ві́чний; рік — річни́й; мі́сяць — мі́сячний; око́лиця — око́личний; пшени́ця — пшени́чний; се́рце — серде́чний; со́нце — со́нячний; яйце́ — яєчня, а звуки г, х перед цим суфіксом — на ж, ш: доро́га — доро́жній, перемо́га — перемо́жний, пиха́ — пи́шний. Приголосний твірної основи ч зберігаємо в похідних словах помічни́й (від по́міч); нічни́й (від ніч); я́чний, ячмі́нний (
від ячмі́нь).

Виняток становлять слова двору́шник, міро́шник, рушни́к, рушни́ця, серде́шний (зі значенням ‘бідолашний’), со́няшник, торі́шній.

§ 22. Зміни приголосних перед суфіксальним голосним під час словотворення

Під час словотворення зазнають змін такі звукосполучення та окремі приголосні перед суфіксальним голосним:

1) буквосполучення —цьк- змінюємо на —чч-, а —ськ- — на ч в іменниках перед суфіксом -ин-: воя́цький — воя́ччина; коза́цький — Коза́ччина; німе́цький — Німе́ччина; туре́цький — Туре́ччина (але: га́лицький — Галичина́); ре́крутський — ре́крутчина; солда́тський — солда́тчина;

2) буквосполучення -ськ-, -ск змінюємо на щ в іменниках перед суфіксом -ин-: полта́вський — Полта́вщина; віск — вощи́на; пісо́к (піску́) — піщи́на;

3) буквосполучення -ск, -шк- змінюємо на щ у прикметниках перед голосним а суфікса -ан-: віск — воща́ни́й; до́шка — дощани́й, пісо́к (піску́) — піща́ний;

4) буквосполучення -ськ-, -зьк- змінюємо відповідно на щ, жч у прізвищах перед суфіксами -енк-, -ук: Васько́ — Ва́щенко — Ващу́к; Ісько́ — І́щенко — Іщу́к, Они́сько — Они́щенко — Онищу́к, Водола́зький — Водола́жченко; Кузько́ — Кужче́нко.

Примітка. У присвійних прикметниках від власних імен із буквосполученнями —ск-, -ськ- букву с на письмі зберігаємо, а букву к змінюємо на ч: Пара́ска — Пара́счин, Они́ська — Они́сьчин; -шк- змінюємо на щ: Мела́шка — Мела́щин.

5) приголосні г, к, х змінюємо на ж, ч, ш у присвійних прикметниках перед суфіксом -ин: О́льга — О́льжин; Ната́лка — Ната́лчин, Ода́рка — Ода́рчин, дочка́ — доччи́н; Дома́ха — Дома́шин, сва́ха — сва́шин та у відіменних дієсловах перед суфіксами -и-, -а-: баті́г — батожи́ти, друг — дружи́ти, крик — крича́ти, сухи́й — суши́ти.

§ 23. Позиції вживання прийменників і префіксів У та В

1. Щоб уникнути збігу букв на позначення приголосних звуків, що є важкими для вимови, та щоб досягти милозвучності, в українській мові вживають на письмі прийменник у та префікс у- на початку слів у таких позиціях:

1) між буквами, що позначають приголосні: Десь у житі кричав перепел; Наш учитель;

2) на початку речення або слова перед буквою на позначення приголосного: У лісі пахло квітами; Угорі яскраво сяяло сонце; Унаслідок зливи пошкоджено дороги;

3) на початку речення або слова перед двома чи трьома буквами, що позначають приголосні: У присмерку літають ластівки низько; У структурі слова таких морфем немає; Утроє склали папір; Упритул підійшли до юрби;

4) незалежно від кінця попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед буквосполученнями льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не лізь у воду (Укр. прислів’я); Хлопчик уволю награвся; Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Забіг у фоє; Діти побували у Львові; Він жив у Львові; Поринути у звучання пісні; Лікар глянув у звужені очі хворого; Прожили рік (роки) у своїй хаті; Постукали у двері; Юнак переміг у двоборстві; Коріння вросло у тверду землю; Чужинці живуть у твоєму будинку; Хлопці служили у гвардії; Лікар побував у Гвінеї; Схили гори одягнені у хвою; Промінчик заграв у хвилях.

Примітка. Після слова, що закінчується на голосний, у деяких дієсловах, прикметниках (дієприкметниках), прийменниках та прислівниках перед в пишемо префікс в-: Дослідниця вважає експеримент успішним; Гості ввійшли до зали; Діти ввічливі; Дитина вві сні посміхається; Вони ввісьмох вийшли на Говерлу.

5) після паузи, що на письмі позначена комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед буквою, що передає приголосний: До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села; Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було… у Києві.

2. Щоб уникнути збігу букв, що передають голосні, та щоб досягти милозвучності, в українській мові на письмі вживають прийменник в між словами та префікс в- на початку слів у таких позиціях:

1) між буквами на позначення голосних: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Вона побувала в Одесі;

2) на початку речення перед буквою, що позначає голосний: В очах дівчини бриніла сльоза; В Антарктиді працюють наукові експедиції;

3) після слова, яке завершує буква на позначення приголосного, перед словом, яке починає буква, що передає голосний: Вартовий поглянув в отвір.

4) перед абревіатурою, у назві першої букви якої вимовляють голосний: В НБУ (В ен бе у), В МВФ (В ем ве еф);

5) після скороченого слова на приголосний, яке вимовляють повністю з кінцевим голосним: 1990 р. в місті сталася незвичайна подія;

6) після букви на позначення голосного перед більшістю букв, що передають приголосні (крім в, ф, льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко); Вона повернула вбік.

Примітка. Трапляються відхилення від цих правил уживання у, в, що спричинено вимогами ритмомелодики або мовними вподобаннями автора.

3. Деякі слова української мови — загальні та власні назви в будь-якій позиції вживаємо або тільки з у (ува́га, увертю́ра, уда́рник, узбере́жжя, ука́з, ультима́тум, умо́ва, уста́лення, устано́ва, уто́пія, уя́ва; Уго́рщина, Удовиче́нко, Ура́л), або тільки з в (взає́мини, вла́да, вла́сний, власти́вість, вплив, впливо́вий; Владивосто́к, Вру́бель та ін.). У кількох словах уживання в, у залежить від їхнього значення, пор.: вда́ча і уда́ча, вклад і укла́д, впра́ва і упра́ва, вступ і усту́п.

Примітка. У поезії, крім узвичаєної назви Украї́на, уживали і вживають Вкраї́на: Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Ф. Малицький).

§ 24. Позиції вживання сполучників і часток І, Й та І, Й на початку слів

1. Щоб уникнути збігу букв, що позначають важкі для вимови приголосні звуки, та для досягнення милозвучності, на письмі вживаємо і в таких позиціях:

1) між буквами на позначення приголосних: Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник); Він іде; Тут ідеться про народні звичаї;

2) після паузи, що на письмі позначена крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словом або складом, які починає буква, що передає приголосний звук: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Д. Павличко); Він, імовірно, нічого не зробить;

3) на початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Т. Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (М. Коцюбинський); Імовірне водопілля цього року.

2. Щоб уникнути збігу букв, що передають голосні, уживаємо й у таких позиціях:

1) між буквами на позначення голосних: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Ф. Малицький);

2) між буквами, що передають голосний і приголосний: Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Я. Щоголів); Висока ймовірність захворіти; Вона йде; Високе ймення — патріот.

Примітка. Трапляються відхилення від цих правил уживання і, й, що спричинено вимогами ритму або мовними вподобаннями автора.

3. Тільки і вживаємо:

1) якщо зіставляємо поняття: Дні і ночі; Батьки і діти; Правда і кривда; Просте і складне речення;

2) перед словом, на початку якого стоять букви й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; Світлана і Єва навчаються в коледжі; Василь і Юрій повернулися додому; Куди, для чого, хто і як? (М. Рильський).

4. Після букв й, я, ю, є, ї вживаємо єднальні сполучники і або та, пор.: Неподалік вони побачили зелений гай і широку долину і Неподалік вони побачили зелений гай та широку долину; Теорія і практика перекладів і Теорія та практика перекладів; Студенти вивчили морфологію і синтаксис і Студенти вивчили морфологію та синтаксис; Висловити свої найпотаємніші мрії і обережні прогнози і Висловити свої найпотаємніші мрії та обережні прогнози.

§ 25. Позиції вживання прийменника З та його варіантів ІЗ, ЗІ (ЗО)

1. З уживаємо:

1) на початку речення перед буквою, що позначає голосний: З одним рибалкою він дуже подружив (Л. Глібов); усередині речення перед такою самою буквою незалежно від закінчення попереднього слова чи паузи: Диктант з української мови; Контрольна робота з української мови; На додаткових заняттях учитель працює по-різному: з усіма учнями або з одним-двома;

2) на початку речення перед буквою, що позначає приголосний (крім свистячих з, с, ц та шиплячих ч, ш, шч): З лісу потягло прохолодою; З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); рідше — перед початковим буквосполученням чи буквосполученням наступного слова, якщо попереднє слово закінчує буква, що передає голосний: З другого боку простяглися поля; Вона відвідала з друзями Київ; Плугатарі з плугами йдуть (Т. Шевченко);

3) між двома буквами, перша з яких позначає голосний, а друга — приголосний: Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Ф. Малицький).
Варіанти із, зі (зо) вживаємо перед буквами, що передають важкі для вимови збіги приголосних, та для досягнення милозвучності.

2. Із уживаємо переважно перед буквами, що позначають свистячі та шиплячі звуки (з, с, ц, ч, ш, шч) незалежно від закінчення попереднього слова та між буквосполученнями (після них або перед ними): Перстень виготовлено із золота; Родина із семи душ; Гнат… запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (М. Стельмах); Із шовку виготовили вітрила; А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); I місив новий заміс із тіста старого (І. Драч); Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (М. Коцюбинський); Лист із Бразилії (І. Франко).

3. Зі вживаємо, якщо буквосполучення наступного слова має початкові з, с, ш, шч та ін., незалежно від закінчення попереднього слова чи паузи: Ви зустріли ворога… зі зброєю в руках (Ю. Яновський); Балада зі знаком запитання (І. Драч); Бере книжку зі стола (Леся Українка); Зі школи на майдан вивалила дітвора (А. Головко); Прибув зі Львова.
У позиції перед деякими буквосполученнями варіанти із та зі можуть бути взаємозамінними, пор.: Устав разом із сходом сонця і Устав разом зі сходом сонця.

Примітка. Трапляються відхилення від поданих правил уживання прийменника з та його варіантів із, зі, що спричинено вимогами ритмомелодики або мовними вподобаннями автора.

Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди вживаємо із числівниками два, три: Позичив зо дві сотні; Проспав зо три години та із займенником мною: Він був зі (зо) мною.