Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв’язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок — різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими.

Світова культура — феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. Без глобальної культури не може бути регіональної, самобутньої національної і навпаки. Світовій культурі властивий інтегрувальний процес. Національні ж мають диференційований характер.

Українська культура з давніх-давен зазнавала впливу зі сторони і в свою чергу, так чи інакше, впливала на інші культури, проявлялася у міжнародних відносинах різним чином. Спробуємо з’ясувати, яким чином це відбувалося протягом цілої історії української культури.

За географічним вектором українська культура — це, безперечно, культура європейського типу. А тому в українській національній культурі так чітко виступає європейський індивідуалізм. Від антів і волинян VI ст. крізь княжу добу, крізь козаччину і аж до XX ст. завжди, коли народ мав нагоду виявити свою політичну волю, він виявляв одну і ту ж характерну рису: схильність віддавати перевагу індивідуальній свободі над інтересами держави, схильність наділяти вищою владою віче (раду) і ревно пильнувати дії своїх вождів.

Культура України увібрала в себе різні впливи. Для культури це добре. Вона не терпить ізоляції, кордонів. Для неї потрібний простір.

Сьогодні Україна знаходиться в центрі Європи, а колись ні. Колись вона знаходилась на межі Європи і Азії, Азія починалась одразу за Доном. Вбирала культуру Заходу і Сходу. У великій мірі культура наша євразійська. Синтез європейських і азіатських культур. В цьому плані ми схожі на Візантію, яка також знаходилась на стику Європи і Азії. В ІХ-ХІІ ст. стала у культурному відношенні країною номер один.

Культура Київської Русі досягла високого рівня розвитку і не поступалася культурі більшості країн Європи. Причому культурна взаємодія її з ними була взаємною та рівноправною. Розвиток цієї культури припинила монголо-татарська навала.

В литовсько-польську добу Литва і Польща зближували Україну з Західною Європою, відкривали вікно на Захід. Звідти йшли нові культурні впливи, зокрема латинізація. Через Польщу Україна познайомилась з такими течіями в культурі Західної Європи, як гуманізм, реформація. Західноєвропейські культурні впливи проникали в Україну через тих українських інтелектуалів, які здобували освіту в Італії та інших європейських країнах. Інтеграція в Європу, зокрема в ХІV-XVIII ст. відбувалась дуже щільно.

В Україні є католицька, греко-католицька і протестантська традиції.

Першим підручником історії в Росії був “Синопсис” (“Огляд”). Він був написаний для братчиків Києво-Могилянської академії в XVII ст. Цей підручник перевидано в Росії кілька разів. Завдяки цій книзі учні російських шкіл краще знали історію України, ніж Росії. Але не зважаючи на такий зміст підручників, його не вдалося нічим замінити аж до кінця XVIII ст.

Наприкінці XVII ст. заходами українського вченого Епіфанія Славинецького було засновано в Москві першу вищу школу – слов’яно-греко-католицьку академію.

В 1992 році, через 175 років відродилась, почала нове життя славетна Києво-Могилянська академія. Це – інтеграція в європейську культуру. ХІV-XVIII ст. за рівнем навчання Академія не поступалась тогочасним європейським університетам.

Високий рівень навчання, діяльність плеяди визначних вчених, письменників, педагогів, ораторів сприяли перетворенню Академії в осередок освіти не лише для України, Росії та Білорусії, а й для балканських народів та Молдавії. Серед її вихованців були серби, чорногорці, волохи, греки, болгари, молдавани. До відкриття Московського університету Академія готувала освічених людей для всієї Росії та Білорусії.

Україна виступала свого роду донором для російської культури. Відбувалась “українізація” російської культури. Протягом другої половини XVII ст. і в ХVIII ст. українських вчених, літераторів, педагогів переводили до Москви і Петербурга. Сере них були Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Епіфаній Славинецький, Симеон Полоцький.

Пізніше український духовний потенціал Миколи Гоголя, Миколи Костомарова, Володимира Короленка спрацював більше на користь Росії. Українського походження були російські культурні діячі: актор Щепкін, великий художник Репін, учені-професори Мечніков, Бодянський, Ковалевський, Потебня.

У XVIII ст. композитори з України: Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель заснували російський хоровий спів, російську хорову музику.

Одним з найвидатніших європейських філософів XVIII ст. був Г.С.Сковорода. Вплив його філософії ширився не тільки в Україні. Глибина його думок, аскетичне життя, прагнення свободи – викликали порівняння з Сократом.

ХІХ ст. породило духовну основу нації – Т.Г. Шевченка. Творчість Шевченка вивела українську літературу на світову арену. І сьогодні поняття молодої Української держави асоціюється в багатьох жителів нашої планети з іменем Шевченка.

Постаттю світового масштабу був Михайло Петрович Драгоманов. Він у великій мірі предтеча, духовний попередник сьогоднішньої незалежної і демократичної України. Багато що в сьогоднішньому розвитку України він передбачив ще понад 100 років тому. Він став одним з фундаторів та професорів першого болгарського вищого училища – майбутнього Софіївського університету.

Маючи такі славні прізвища як Кропивницький, Карпенко-Карий, Садовський, Саксаганський, Заньковецька зайняв собі почесне місце серед театрів Європи український театр.

Сьогодні в Україну повернуто ім’я М.С. Грушевського, його величезну наукову спадщину. Світову славу вчений здобув завдяки фундаментальній дослідницькій праці “Історія України-Руси”. Це найголовніше, що є в його друкованому доробку, в якому значиться близько двох тисяч назв. Взагалі мало в світі знайдеться вчених (в Україні нікого), хто б міг стати врівень з М.С. Грушевським за продуктивністю творчої роботи.

Світової слави заслужив кінорежисер Олександр Довженко. В 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюселі його фільм “Земля” (1930) включено до почесного списку 12-ти кращих фільмів світу всіх часів і народів.

Отже, не зважаючи на несприятливі умови (не було державного захисту української культури), процес творення на українській землі, “і під чужими урядами” ні на мить не припинявся, не уривався, за висловом Михайла Драгоманова, “поступ цивілізації” народу нашого.

Ціла плеяда українців вивела людство в космос, відкрила таємниці сусідніх планет. Олександр Засядько, Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк, Костянтин Ціолковський, Сергій Корольов, Михайло Янгель, Валентин Глушко, Володимир Челомей, Михайло Яримович.

Всесвітньовідомий авіаконструктор Ігор Сікорський, його послідовники Дмитро Григорович, Архип Люлька, Олександр Івченко. На українській землі розквітнув талант росіянина Олега Антонова.

Математики Михайло Остроградський, Віктор Буняковський, Георгій Вороний, Михайло Кравчук, Микола Богомолов.

Науковий подвиг фізиків Івана Пулкоя, Петра Капиці, Остапа Стаства, Олександра Смакуш, Олекси Біланюка, Георгія Гамова, Олександра Павловського, Леоніда Верещагіна, Дмирта Пильчикова, Кирила Синельникова, Богдана Гнатюка, Вадима Лашкарьова.

З України простелилися дороги у велику науку для одного з творців першої американської атомної бомби Георгія Кістяківського. Наша щедра земля виплекала і талант того, хто створив оригінальну конструкцію такої ж радянської зброї – тричі Героя Соціалістичної Праці, Лауреата Ленінської та п’яти Державних премій СССР Миколи Духова (генерал-лейтенанта).

Всесвітньовідомий механік Степан Тимошенко також українського походження. Саме в Києві ним написано знаменитий підручник “Спротив матеріалів”, що не старіє ось уже майже століття.

Весь світ користується винаходом українського пасічника Петра Прокоповича й уродженця Кіровоградщини Миколи Бенардоса, якому належить пріоритет у відкритті електрозварювання.

Хлібні ниви засіваються сортами українців Василя Ремесла, Павла Лук’яненка, Федора Кириченка. На весь світ славляться яблука Левка Симиренка.