§ 26. Коли пишемо Ь.

Буквою ь позначаємо на письмі м’якість приголосних звуків.

1. Ь пишемо:

1) після букв д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: мідь, суть, на́морозь, вісь, ґедзь, па́лець, крохма́ль, кінь; дя́дько, молотьба́, бли́зько, во́сьмий, Грицько́, кільце́, ганьба́;

2) після перелічених у п. а) букв та р усередині слова перед о: дьо́готь, дзьоб, тьо́хкати, сьо́мий, льон, ларьо́к, трьох, царьо́к;

3) після л перед наступною буквою на позначення приголосного: Га́льченко, Гуцу́льщина, їда́льня, кільце́, кова́льський, па́льці, риба́льство, сільськи́й, спі́льник.

Примітка. Не пишемо ь після л у буквосполученнях лц, лч, коли вони походять із лк: ба́лка — ба́лці, га́лка — га́лці, галченя́, монго́лка — монго́лці, Ната́лка — Ната́лці, Ната́лчин, риба́лка — риба́лці, риба́лчин, спі́лка — спі́лці, спілча́нський, але: ґу́лька — ґу́льці, ку́лька — ку́льці, шпи́лька — шпи́льці.

2. Також пишемо Ь:

1) у словах на:

  • -зьк-(ий), -ськ-(ий), -цьк-(ий); -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -ськ-(о), -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близьки́й, вузьки́й, воли́нський, доне́цький; бли́зькість, лю́дськість; бли́зько, ві́йсько, бага́цько; по-францу́зькому (по-францу́зьки), по-украї́нському (по-украї́нськи), по-німе́цькому (по-німе́цьки).

Примітка. У словах баски́й, боязки́й, в’язки́й, дерзки́й, жаски́й, ковзки́й, пласки́й (пло́ский), порски́й, різки́й і похідних утвореннях бо́язкість, в’я́зкість, ба́ско, рі́зко тощо ь не пишемо.

  • -еньк-(а), -еньк-(о), -оньк-(а), -оньк-(о); -еньк-(ий), -есеньк-(ий), -ісіньк-(ий), -юсіньк-(ий): ру́ченька, ба́тенько, голі́вонька, соколо́нько; гарне́нький, мале́сенький, свіжі́сінький, тоню́сінький (див. ще § 32);

2) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи першої відміни на -я: гри́вень, друка́рень, їда́лень, пісе́нь, ста́єнь; крамни́ць, ма́триць, робітни́ць та середнього роду другої відміни на -нн-(я), -ц-(е): бажа́нь, знань, кі́лець, місць, серде́ць і серць, але бур, зір, Мотр (після р);

3) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: бу́дить, бу́дять, ко́сить, ко́сять, ро́бить, ро́блять, хо́дить, хо́дять; будь, бу́дьте, бу́дьмо, лізь, лі́зьте, лі́зьмо, кинь, ки́ньте, ки́ньмо, трать, тра́тьте, тра́тьмо (див. ще: § 118, прим. 1).

Примітка. Про вживання ь в словах іншомовного походження див.§ 139. у прізвищах — § 144, у географічних назвах — § 151.

§ 27. Коли не пишемо Ь

Ь не пишемо:

1. Після р у кінці складу або слова: вір, ві́рте, ги́рка, гірки́й, кобза́р, ларка́, лі́кар, монасти́р, переві́р, секрета́р, тепе́р, тюрма́, школя́р, Ха́рків, царка́ (від царьо́к).

2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксом -ськ-(ий): кі́нчик, промі́нчик, ме́нший, то́нший, У́манщина; воли́нський, громадя́нський, освітя́нський, селя́нський; але: бриньча́ти, до́ньчин, ня́ньчин, ня́ньчити та ін., бо у твірних основах між буквами на позначення приголосних є ь: бри́нькати, до́нька, ня́нька.

3. Після всіх букв на позначення приголосних звуків, крім л, якщо за ними стоять інші букви, що передають м’які або напівпом’якшені приголосні: Бе́ршадь — бе́ршадський, ві́нця, дзвя́кнути, кінці́вка, ко́ристю, ланцюжо́к, При́п’ять — при́п’ятський, ра́дість, різдвя́ний, світ, свя́то, слід, сміх, сніг, сніп, сього́дні, танцюва́ти, цвях, ща́стя, але: різьбя́р (і різьба́р), тьмя́ний і похідні від них.

Примітка. Коли ь наявний у формі називного відмінка іменника, то його зберігаємо в усіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його немає, то й в інших відмінках його не пишемо; пор.: ку́лька — ку́льці, дівчи́но́нька — дівчи́но́ньці, письмо́ — (на) письмі́, ре́дька — ре́дьці, але: га́лка — га́лці, гі́лка — гі́лці, сторі́нка — сторі́нці, па́смо — (у) па́смі.

4. Після л в іменникових суфіксах -алн-(о), -илн-(о): де́ржално, пу́жално, ціпи́лно та ін., але в іменниках зі значенням зменшеності ь пишемо: де́ржальце, пу́жальце й под.

5. Між двома однаковими буквами, що позначають м’які приголосні: буття́, воло́сся, галу́ззя, гілля́стий, життя́, камі́ння, ллє́ться, прила́ддя, сі́ллю.

6. Після букв д, н, т перед суфіксами -ченк-(о), -чук, -чишин: Фе́дченко; Па́нченко, безба́тченко; Радчу́к, Степанчу́к; Федчи́шин, Гринчи́шин, але після л пишемо ь: Га́льченко, Гальчу́к; Миха́льченко, Михальчу́к, Михальчи́шин.

7. Після букви ц у деяких вигуках (звуконаслідуальних словах): бац, буц, гоц, клац та в кінці іменників чоловічого роду іншомовного походження: кварц, пала́ц, пая́ц, Суе́ц, шприц (див. ще § 139).