§ 29. Подвоєння букв як наслідок їх збігу

1. Подвоєння букв на позначення приголосних звуків маємо, якщо збігаються однакові приголосні:

1) префікса й кореня: ввіч, вві́чливий, відда́ти, ві́дділ, завви́шки, зза́ду, беззву́чний, обби́ти, роззбро́їти, роззя́ва.

Примітка. Немає подвоєння букв у таких словах, як ото́й, оту́т, ота́к, ота́м, отепе́р, ото́ді, а також оце́й тощо.

2) кінця першої та початку другої частини складноскорочених слів: військкома́т (військовий комісаріат), міськко́м (міський комітет), юнна́т (юний натураліст);

3) кореня або основи і суфіксів прикметників чи іменників: день — де́нний, зако́н — зако́нний, кінь — кі́нний, осінь — осі́нній, тума́н — тума́нний; башта́нник, годи́нник, письме́нник, свяще́нник; віко́нниця, Ві́нниця; дві букви н зберігаємо й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із двома н: зако́нний — зако́нність — зако́нно, тума́нний — тума́нність — тума́нно;

2. Якщо збігається буква с основи дієслова минулого часу і постфікса -ся: ви́нісся, па́сся, розрі́сся, тря́сся.

3. Подвоєння букв на позначення приголосних маємо також:

1) у наголошених суфіксах -анн-(ий) (-янн-(ий), -енн-(ий) прикметників, що вказують на більшу, ніж звичайна, міру якості або на можливість чи неможливість дії: невблага́нний, недоторка́нний, нездола́нний, незрівня́нний, несказа́нний; височе́нний, здорове́нний, нездійсне́нний, незліче́нний, непримире́нний, нескінче́нний, силе́нний, страше́нний, числе́нний;

2) у суфіксах -енн-(ий), -янн-(ий) прикметників старослов’нського походження зі значенням можливості або неможливості дії: благослове́нний, блаже́нний, мерзе́нний, огне́нний, окая́нний, свяще́нний, спасе́нний, а також у прикметникові боже́ственний; дві букви н зберігаємо також в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників: нездола́нність, нездола́нно, числе́нність, числе́нно тощо.

Примітка. Немає подвоєння н у дієприкметниках: ви́вершений, ви́хований, зро́блений, поо́раний, ска́заний, спе́чений, у прикметниках на -ен-(ий), співвідносних із відповідними дієприкметниками (що мають інший наголос): варе́ний (пор. дієприкметник ва́рений), пече́ний (пор. дієприкметник пе́чений), а також у прикметниках віддієприкметникового походження: довгожда́ний, жада́ний, навіже́ний, скаже́ний, шале́ний.

Треба розрізняти такі слова, як здійсне́нний (який може здійснюватися — прикметник) і зді́йснений (який здійснився — дієприкметник), нездола́нний (непереможний) і нездо́ланий (якого не подолали), незліче́нний (представлений у дуже великій кількості) і незлі́чений (не порахований) та ін.

4. Маємо подвоєння приголосних у словах бовва́н, Га́нна, лляни́й, овва́, сса́ти, а також у похідних від них словах боввані́ти, Га́ннин, ви́ссати, ссавці́ та ін.

§ 30. Подвоєння букв як наслідок подовження приголосних

1. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (на письмі їх позначаємо двома буквами), коли вони вжиті після голосного:

1) перед я, ю, і, є в усіх відмінкових формах іменників середнього роду другої відміни (крім форми родового множини): знаря́ддя, знаря́ддю, (на) знаря́дді та ін.; життя́, життю́, (у) житті́; моту́ззя, (у) моту́ззі; коло́сся, коло́ссю, (у) коло́ссі; гілля́, гіллю́, (на) гіллі́; знання́, знанню́, (у) знанні́; збі́жжя, збі́жжю, (у) збі́жжі; сторі́ччя, сторі́ччю, (у) сторі́ччі; підда́шшя, підда́шшю, (на) підда́шші; а також у похідних словах: гілля́ — гілля́стий, гілля́чка; життя́ — життє́вий (і життьови́й), життє́пис та ін., але: знань, знаря́дь, підда́ш, сторі́ч, угідь; якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігаємо: відкриття́ — відкритті́в, почуття́ — почуттів;

2) перед я, ю, і, е в усіх відмінкових формах деяких іменників чоловічого та жіночого роду першої відміни (за винятком родового множини на -ей): суддя́, судді́, суддю́, су́ддів і т. д.; стаття́, статті́, статте́ю (але в родовому множини — стате́й); рілля́, ріллі́, ріллю́, рілле́ю; Ілля́, Іллі́, Іллю́, Ілле́ю, І́лле та ін.;

3) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини третьої відміни, якщо в називному відмінку їхня основа має один м’який або
шиплячий приголосний: мо́лодь — мо́лоддю, мить — ми́ттю, мазь — ма́ззю, вісь — ві́ссю, міць — мі́ццю, сіль — сі́ллю, тінь — ті́нню, по́дорож — по́дорожжю, ніч — ні́ччю, ро́зкіш — ро́зкішшю.

Примітка. Якщо основа закінчується на два приголосні, губний або р, їх подовження немає: мо́лодість — мо́лодістю, при́язнь — при́язню, по́вість — по́вістю, кров — кро́в’ю, ма́тір — ма́тір’ю, не́хворощ — не́хворощю.

4) перед я, ю в прислівниках зра́ння, навмання́, спросо́ння; попідвіко́нню, попідти́нню;

5) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслів ли́ти, ли́тися: ллю, ллєш, ллємо́, ллєте́, ллють; ллє́ться, ллю́ться, а також у похідних від них: ви́ллю, віділлю́, наллю́, розіллю́; розіллє́ться, розіллю́ться та ін.

Примітка. Немає подвоєння букв на позначення приголосних в іменниках кутя́, попадя́, свиня́ та в порядкових числівниках тре́тя, тре́тє та ін.