Етнічна класифікація

У сучасному світі більшість учених сходяться на тому, що нараховується понад 2 тис. різних народів за національним складом, хоча в літературі можна знайти й іншу цифру — близько 5 тис. Чисельність народів коливається у широких межах — від багатомільйонних (за даними 1992 р.: китайці (хань) — 1120 млн, американці США — 205 млн, бенгальці — 200 млн, бразильці — 160 млн, руські — 150 млн, японці — 123 млн) до кількох сотень або навіть десятків чоловік (андаманці-мінкопії тоала в Iндонезії, бо- токуди у Бразилії, алакалуфи і ямана в Аргентині та Чилі). 321 народність, чисельністю понад 1 млн чоловік кожна, становить 96,2 % усього населення Землі. Отже, 79 найбільших народів, чисельністю понад 10 млн чол. кожний, утворюють майже 4/5 населення світу.

Більшість країн світу — багатонаціональні. В окремих країнах проживає від кількох десятків до сотні народів (Росія, Індія, Індонезія, Китай, Пакистан, Іран та ін.). Однонаціональні країни порівняно рідкісні (Японія, Корея, Бангладеш), деякі країни Європи (Португалія), Аравійського півострова. Багато народів (курди, белуджі, бенгальці, пенджабці в Азії, фульбе, малинке в Африці та ін.) проживають у межах двох і більше держав.

Етнолінгвістична класифікація

Загальновизнаною вважається етнолінгвістична класифікація народів, згідно з якою вони групуються за принципом мовної близькості.

Оскільки етноси і мови часто збігаються, мовна класифікація є однією з основ виділення етнічних спільностей і встановлення їх походження. Ця система використовує генеалогічну шкалу мов, за якою вони об’єднуються в сім’ї за ознакою спорідненості, що встановлюється при порівнянні словникового фонду та граматики. Мовні сім’ї поділяють на групи та підгрупи. Найпоширеніша у світі індоєвропейська мовна сім’я.

До основних мовних сімей світу належать:

  • дравідійська (Азія, Європа);
  • алтайська (Азія, Східна Європа);
  • нігеро-кордофанська (Африка);
  • ніло-сахарська (Африка);
  • китайсько-тибетська (Азія);
  • тайська (Азія);
  • австроазійська (Азія);
  • австронезійська, папуаська (Азія, Австралія, Океанія);
  • індіанська (Америка).

Усе населення світу (5,7 млрд чол.) розмовляє від 2500 до 5000 мовами (точну цифру встановити неможливо тому, що різноманітність між різними мовами і діалектами однієї мови умовна). Серед них 19 мов найпоширеніших. Ними володіють 2/3 всієї кількості населення. Чисельність людей, що розмовляють цими мовами, на початку 1990 р.: китайська (понад 1 млрд 200 млн чол.), англійська (420 млн чол.), хінді і урду (320 млн чол.), іспанська (300 млн чол.), російська (250 млн чол.), бенгальська (170 млн чол.), індонезійська (170 млн чол.), арабська (170 млн чол.), португальська (150 млн чол.), японська (120 млн чол.), німецька (100 млн чол.), французька (100 млн чол.), пенджабська (82 млн чол.), італійська (70 млн чол.), корейська (65 млн чол.), телуги (63 млн чол.), маратха (57 млн чол.), тамільська (52 млн чол.), українська (45 млн чол.).

Державна мова переважно визначається офіційно за найчисленнішою нацією. У колишніх колоніях статус державної мови має мова метрополії (Франція, Великобританія, Португалія).

Загалом в Європі проживає понад 60 народів, які на 9/10 належать до трьох основних груп індоєвропейської мовної сім’ї — германської, романської та слов’янської.

Структура індоєвропейської мовної сім’ї

1) слов’янська група 2) германська група 3) романська група 4) індоарійська група 5) кельтська група 6) албанська група 7) грецька група.

Народи слов’янської групи проживають в Центральній, Південно-Східній та Східній Європі, яку заселяють росіяни, українці, білоруси, поляки, чехи, словаки, серби, хорвати, чорногорці, словенці, македонці, болгари. Генетично із слов’янською групою пов’язана балтійська група, до якої належать литовці і латиші.

До германської мовної групи належать австрійці, німці, германо-швейцарці, голландці, фламандці, люксембуржці, ельзасці, а також народи, які спілкуються англійською мовою (англійці та шотландці). Більшість представників кельтської групи також перейшла до спілкування англійською та французькою мовами (ірландці, бретонці, уельсці). Крім того, до складу цієї мовної групи належать датчани, ісландці, шведи, норвежці та фарерці.

Представники германської мовної сім’ї займають Центральну, Західну та Північну Європу.

До романської групи належать італійці, французи, швейцарці, іспанці, португальці, менш чисельні: італо- та франкошвейцарці, корсиканці, валлони, каталонці, галісійці, румуни, молдавани.

Повсюдно в Європі живуть євреї, мова яких належить до індоарійської групи.

Зустрічаються в Європі так звані відокремлені мови, ними спілкуються греки, албанці, представники народності басків (північ Піренейського півострова в Іспанії). На Мальті в Середземному морі живуть мальтійці, які розмовляють на діалекті арабської мови, що належить до семітсько-хамітської сім’ї.

Тюркомовне населення Європи (алтайська мовна сім’я) представлене турками, чувашами, татарами, башкирами, гагаузами.

До складу фінно-угорської групи уральської мовної сім’ї належать фінни, саами та угорці.

Понад 1000 народів земної кулі проживають в Азії. Вони перебувають на різних щаблях етнічного розвитку і належать до багатьох мовних сімей та груп як найчисленніших (китайці, бенгальці, японці та хіндустанці), так і племен у кілька сотень чоловік.

На відміну від європейських країн, азійські народи говорять мовами 18 сімей. Це найстрокатіший в етнічному розумінні регіон світу. Найчисленніші мовні сім’ї Азії: китайсько-тибетська (Східна Азія), індоєвропейська (північна частина Південної Азії, Іран, Афганістан), австронезійська (Індокитай); численні, але досить ізольовані мовні групи, яким надається статус сімей, — це японці та корейці.

Етнолінгвістичний склад населення Африки також досить складний, він налічує близько 300-500 етносів. Майже половина населення континенту належить до нігеро-кордофанської сім’ї, більш як третина — до афроазійської, ще частина — до ніло-сахарської, койсанської сімей і лише 1 % населення спілкується мовами індоєвропейської сім’ї.

На історію формування етнічного складу населення Африки вплинули масові переселення народів УІІ — ХІ ст. та в епоху середньовіччя. Колоніальний режим загальмував розвиток народів цього материка. Після здобуття країнами Африки політичної незалежності в їх етнокультурному розвитку розпочався новий етап міжетнічної інтеграції не тільки споріднених народів, а й народів, які різняться за мовою, культурою, рівнем соціально-економічного розвитку. В Африці можна зустріти всі види етнічних спільностей від багатомільйонних націй (єгиптяни, алжирці, марокканці) до невеликих кочових племен, які й нині мають родовий устрій. Сучасні африканці дедалі частіше називають себе не за належністю до певної етнічної спільності, а за назвою своєї держави — нігерійцями, конголезцями тощо.

Етнолінгвістичний склад народів Америки має особливі історичні риси. До приходу європейців основна частина корінного американського населення була розселена в гірських областях Південної Мексики і Анд (цивілізації ацтеків, інків). Більшу частину території як Північної, так і Південної Америки заселяли нечисленні племена. Така етнічна розрізненість спричинила їх винищення у ході завоювання європейцями та поширення великої кількості інфекційних хвороб. Лише найбільш численні народи змогли зберегти свою самобутність та етнічну територію (індіанці Мексики, басейнів Амазонки, Оріноко, Крайньої Півночі Американського континенту).

Серед основних чинників, які вплинули на формування сучасного етнолінгвістичного складу населення Америки, європейська колонізація Америки; ввіз рабів з Африки; корінне населення Американського континенту.

На сьогодні більшість країн Америки багатонаціональні. Більш ніж 100 народів розселені в США та Бразилії, понад 50 — у Канаді, Мексиці та Аргентині, понад 25 — у Чилі, Колумбії, Перу, Болівії, Венесуелі.

Досить строкатий лінгвістичний склад Американського континенту. Народи Північної і Центральної Америки спілкуються мовами 14 мовних сімей, а Південної — мовами 4 мовних сімей.

Переважна частина населення говорить мовами романської та германської груп індоєвропейської сім’ї (87 %).

Сучасне населення Австралії та Океанії становлять дві групи: аборигени та нащадки вихідців з Європи. Усього народи Австралії та Океанії спілкуються мовами 5 мовних сімей: індоєвропейської, австронезійської, мов папуаських народів, австралійських (аборигенних) народів та окремої мовної групи — японців.

Через відособленість материка австралійські корінні мови досить споріднені між собою, але абсолютно відрізняються від інших мов світу. Те саме можна сказати і про папуаську мову народів Океанії.

Народи австронезійської мовної сім’ї в історико-культурному відношенні поділяють на полінезійців (Схід і Південь Океанії), меланезійців (від о. Нова Гвінея до островів Фіджи) та мікронезійців (Марсіанські, Каролінські та Маршаллові острови).

Переважну частину населення Австралії, Нової Зеландії та Гаванських островів становлять нащадки переселенців з інших регіонів світу.

Понад 80 % населення Австралії — англо-австралійці, інша частина поділена між англо-новозеландцями та франко-меланезійцями.