Етногенез як сукупність соціально-культурних і біологічних процесів появи, буття і зникнення етносів проявляється в етнічних процесах, які фіксують послідовний розвиток етносів та їх мозаїчних складових, дають змогу виділити стадії етногенетичних процесів та їх послідовність.

Поняття “етнічні процеси” з’явилося ще наприкінці XIX ст., але було обґрунтоване лише в 20-х роках XX ст., коли під етнічними процесами розуміли асиміляцію, поглинання малочисельних етносів та їх культур багаточисельними, економічно і політично розвинутими етносами. У 60-70-х роках XX ст. утвердилося два підходи до розуміння етнічних процесів: перший тлумачив їх як кардинальні зміни, що завершуються зміною етнічної самоідентифікації; другий розглядав їх лише як постійні еволюційні зміни.

Сама природа етносів спричиняє їх постійний розвиток. Найшвидше змінюються соціально-економічні і політичні параметри етносів, що найповніше проявляється в етнокультурних, етносоціальних, етнодемографічних, етномовних процесах.

Усі етнічні процеси можна звести до етнооб’єднавчих і етнорозмежувальних.

Етнооб’єднавчі процеси. Вони проявляються у злитті, зміцненні, зближенні, об’єднанні етнічних спільнот, які посилюють єдність всіх складових етносів.

Етнічна дифузія (дат. fusio — злиття) — процес злиття кількох близьких за мовою і культурою етнічних спільнот у більш великий етнос. Так ішов процес злиття давньоукраїнських літописних етноплемен у великий руський (український) етнос з новими поведінковими і культурними стереотипами, етнічною свідомістю і самосвідомістю, етнонімом і т.ін.

Етнічна консолідація (лат. consolidatio — зміцнення) — посилення внутрішньої єдності великого етносу і згладжування між його внутрішніми складовими: субетносами, етнографічними групами, локальними групами і окружностями. В добу існування України-Русі консолідація руського етносу проявилась у поширенні етноніма “русини”, “русичі”, “руські люди” та зниклих етнонімів “поляни”, “древляни”, “білі хорвати” та ін., в утвердженні руської етнічної свідомості і самоідентифікації.

Етнічна асиміляція (лат. assimilatio — уподібнення, ототожнення) — поглинання, розчинення самостійного етносу чи якоїсь його частини в середовищі іншого, звичайно більшого, державного, господарсько, політично чи культурно розвинутішого. Вона включає зміну етнічної і культурної орієнтації та самоідентифікації.

Міжетнічна інтеграція (лат. integratio — об’єднання в ціле якихось частин) — об’єднання всередині держави чи регіону кількох відмінних за мовою і культурою етносів, що може спричинити складання якихось спільних рис. В результаті такої інтеграції можуть скластися міжетнічні спільноти у вигляді великих етнотериторіальних спільнот з певними елементами етнополітичної самосвідомості і самоідентифікації. Такі процеси характерні для всіх довго існуючих поліетнічних держав. Вони буди властиві Римській імперії, Російській імперії, Радянському Союзу, США та ін.

Етнічна конвергенція (лат. convergere — наближення, сходження) — зближення, злиття, взаємна асиміляція двох дуже близьких за мовою і культурно-побутовими традиціями етносів.

Етнічна міксація (лат. micseo — з’єднувати, сплітати; mixtus — змішаний) — етнотрансформаційний процес утворення нового етносу шляхом злиття не пов’язаних спорідненістю і культурно-побутовими традиціями етнічних груп. Такі процеси відбуваються в Канаді, США, Австралії, країнах Латинської Америки.

Етнооб’єднавчі процеси посилюють єдність окремих складових етносів, прискорюють їх консолідацію та відокремленість від інших етносів. Ці процеси — етнотворчі і націотворчі — зводяться до кількох моделей. Римська модель — племена латинян створюють свою державу, асимілюють підкорених, розширюють громадянство на всіх латиномовних і залічують їх до римського етносу. Києво-Руська модель — військово-політична сила консолідує в єдиній державі етнічно близькі східнослов’янські племена. Французька модель — держава з її устремліннями об’єднати певні території прискорила консолідацію романомовного, германомовного і кельтомовного населення в окремий етнос. Німецька модель — глибокий племінний, культурно-побутовий і діалектний поділ германських племен зумовив складання кількох десятків феодальних держав, що об’єднались у “Священну Римську імперію германської нації”, яка згодом стала Германською імперією. Українська модель — державно і політично розчленований етнос прагнув соборності (єдності) і власної державності.

Етнорозмежувальні процеси. Вони розчленовують єдиний етнос чи етнополітичне утворення на кілька. У них найчастіше зустрічається етнічна парціація, етнічна сепарація та етнічна дисперсизація.

Етнічна парціація (лат. pars (partis) — частковий, окремий) — процес поділу єдиного етносу на кілька частин, кожна з яких набуває власної етнічності, майже не ототожнює себе зі своїм етнічним предком.

Етнічна сепарація (лат. separatus — відокремлений) — процес відокремлення від етносу якоїсь його частини, що згодом розвивається в окремий етнос.

Етнічна дисперсизація (лат. dispersus — розсіяний) — процес відокремлення від етносу окремих його частин, котрі не набули характеристик і властивостей самостійних етносів, а залишились чи стали субетносами або етнографічними групами (русини Воєводини, кубанські козаки, приморські козаки і т.ін.).

Етнології та історії відомо кілька моделей такого розмежування. Ісландська модель — переселенці, освоївши безлюдну землю, відірвавшись від рідного краю, розвинулись в окремий етнос. Іспанська модель — завойовники і переселенці, змішавшись з підкореними індіанцями, визначили етнічне обличчя новови-никаючих іспаномовних етносів Латинської Америки. Австрійська і молдовська модель — частина етносу, маючи власну державу, поступово формується в окремий етнос. Сикхська модель — з конфесійної групи пенджабців розвинулась окрема етноконфесійна група, а на її основі сформувався сучасний сикхський етнос.

Все це дає підстави говорити, що етнічні процеси — це різноманітні етнокультурні, етносоціальні і етнополітичні зміни рис і властивостей етнічних спільнот упродовж їх існування. Наведене визначення та наявність значної кількості різноманітних етнооб’єднавчих і етнорозмежувальних моделей розвитку етнічних спільнот засвідчує важливу роль соціально-політичних чинників у їх функціонуванні. Вони настільки виразні, що чимало істориків, філософів, соціологів і політологів появу етносів на історичній арені прямо пов’язує з соціально-політичними процесами.

Етнічні процеси в сучасному світі. Сучасне людство як сукупність всіх етносів Землі характеризується величезною строкатістю, заплутаністю і суперечливістю етнічних процесів. Це спричинено тим, що нині у світі існують всі види етнічних спільнот: малочисельні племена в кілька десятків чи сотень чоловік, племінні етноси, союзи споріднених племен, великі багатомільйонні етноси та етнонації. Всі вони перебувають на різних етапах соціально-економічного, політичного і етнічного розвитку. Тому кожний регіон, кожна країна характеризуються своєрідними етнічними процесами.

Так, в США і Канаді доволі швидко відбуваються процеси консолідації англомовних і асиміляції нечисельних іммігрантських груп, які завдяки високим матеріальним стандартам полегшено включаються в американську чи англоканадську культуру. У великих іммігрантських етнічних групах названих країн на противагу цьому посилюється престижність етнічних традицій, самої ідентифікації з етнічними пращурами. Незважаючи на численні міжетнічні шлюби, мовну асиміляцію, професійний успіх, матеріальні статки, члени великих етнічних груп стабільно зберігають етнічну самосвідомість при відкритому демонструванні загальноамериканської чи загальноканадської ідентичності і солідарності.

Неоднозначні процеси відбуваються в етнорасових групах названих країн. Так, етнорасовий рух негрів 70-х років XX. ст. засвідчив, що одні їх групи прагнуть повної американізації, а другі — виявляють афроамериканську самосвідомість і культурно-побутову специфіку. Така ж приблизно ситуація з іммігрантськими етнічними групами японців, китайців, гіндустанців, вірмен, арабів та ін., які можуть мовно асимілюватись, але зберігати етнічну самосвідомість і культурно-побутові традиції. Індіанські етнічні групи зосереджені в резерваціях і існують як статичні (ізольовані) етноси.

У країнах Центральної Америки вже з початку XIX ст. спостерігаються процеси етнічної консолідації. У Мексиці вже в перші десятиріччя XIX ст. сформувалося кетисоване ядро, навколо якого йшла і нині йде консолідація мексиканців. При цьому тут поступово втрачають своє значення етнічні і антропологічні характеристики. Чисельні групи індіанців зберігають свою етнічну самоідентифікацію і культурно-побутові традиції. В інших країнах Центральної Америки активно проходять процеси змішування і соціально-культурного зближення етнічних груп через асиміляцію і акультурацію. Негри, індіанці та нові іммігранські групи розчиняються в метисованому іспаномовному середовищі. Виняток становлять лише індіанці Гватемали, які зберігають своє етнокультурне обличчя і самосвідомість.

У Південній Америці повсюдно домінують процеси етнічної консолідації етнічних груп навколо іспаномовних спільнот. Вони асимілюють всі, в тому числі нові іммігрантські етнічні групи. Індіанські етноси також мовно асимілюються, або існують як релікти. Виняток становлять лише індіанці Перу, Венесуели та Еквадору, де вони складають відповідно 40, 37 і 15% всього на­селення країн. Тут вони доволі міцно зберігають свою етнічну ідентичність, мови і культурно-побутові традиції, але сфери їх поширення і впливу постійно звужуються, натомість зростає двомовність та державна ідентичність.

Для всіх латиноамериканських етносів загострилася проблема збереження своєї самобутності, що проявляється у протистоянні північноамериканським культурним впливам, збереженні та поширенні культурних традицій, розвитку латиноамериканських рис культури, відстоюванні і пропаганді ідей спільності історичної долі всіх етносів Латинської Америки.

Нинішня Африка характеризується дуже строкатим етнічним складом населення та низьким рівнем етнооб’єднавчих процесів. Загалом тут етнічні процеси розвиваються у протилежних напрямах.

У регіонах Тропічної Африки розпочалися процеси міжетнічної консолідації споріднених етнічних груп у більш великі спільноти на основі спільності чи близькості їх мов і культурно-побутових традицій. Особливо активно ці процеси відбуваються у містах та промислових центрах з етнічно змішаним населенням.

Європа також характеризується суперечливими і неоднозначними етнічними процесами. У переважній більшості європейських країн процеси внутрішньої етнічної консолідації досягли такого рівня, що повсюдно спостерігається стирання локальних діалектів і поширення літературних мов, а культурна інтеграція спричинила стирання субетнічних і етнографічно-групових культурно-побутових традицій. Корінні етнічні меншини неохоче і повільно піддаються асиміляції, домагаються автономії чи повної незалежності (баски, албанці, валлійці, гагаузи та ін.). Європейські іммігранські групи в більшості країн Європи доволі швидко асимілюються. Неєвропейські іммігранські групи асимілюються дуже повільно. Вони доволі швидко перетворюються на замкнуті ендогамні етнічні групи з домінуючими в них етнічними культурно-побутовими традиціями.

Загалом XX ст. позначено небувалим науково-технічним прогресом, що охопив усі сфери людського буття.

Науково-технічний прогрес у поєднанні з сучасними засобами комунікацій та політичними реаліями стали визначальними чинниками збереження чи ломки традиційних поведінкових і культурних стереотипів. Але в кожному конкретному регіоні чи країні ці процеси характеризуються певною специфікою і неповторністю. Тому в сучасних етнічних процесах не визначено закономірностей, а лише виявлено їх основні тенденції. Найактивніше в сучасному світі етнічні процеси відбуваються там, де формуються нові етноси. Таких регіонів на всіх континентах налічується близько двох десятків.