Екскурсія в музеї історичного профілю: класифікація, підготовка та проведення.

Історичний музей — музейний заклад, колекції якого розкривають історію розвитку певного явища, події, історичного періоду, географічної одиниці, установи чи видатної особистості. За законом України про музейну справу історичні музеї поділяються на загальноісторичні, військово-історичні, історії релігії, історико-побутові, археологічні та етнографічні.

Одним з різновидів історичних музеїв є військово-історичні, експозиції яких описують військову історію, розвиток військового мистецтва, військової техніки і спорядження. До військово-історичних музеїв належать музеї загальної воєнної історії, музеї окремих родів військ (артилерійські, воєнно-морські, авіаційні та ін.), музеї військових підрозділів (військові, полкові та ін.), музеї, присвячені видатним воєнним подіям і музеї, присвячені видатним воєнним подіям та знаменитим полководцям. Археологічні музеї здійснюють збір, зберігання, вивчення і популяризацію давніх і середньовічних пам’яток матеріальної культури і мистецтва. Етнографічні музеї комплектують, зберігають, вивчають, експонують, популяризують пам’ятки матеріальної і духовної спадщини народу.

Тематичні екскурсії поділяються на історичні, виробничі, мистецтвознавчі, літературні, природознавчі (екологічні), архітектурно-містобудівні.

За змістом історичні екскурсії поділяються на такі підгрупи:

  • історико-краєзнавчі, в основі яких лежить пізнання історії рідної місцевості (наприклад, “Історія виникнення й розвитку м. Жовкви”);
  • археологічні, що побудовані на показі речових історичних джерел – пам’яток далекого минулого, виявлених на місцях розкопок древніх поселень, поховань, городищ тощо (наприклад, екскурсія городищем античного міста Херсонеса чи давньоруського міста Звенигорода з показом історичних розкопок);
  • етнографічні, що розповідають про побут і звичаї різних націй і народностей (наприклад, територією музеїв народної архітектури і побуту в с. Пироговому на околиці Києва, у Львові чи Переяславі-Хмельницькому);
  • військово-історичні, що проводяться місцями бойової слави (наприклад, битва під Жовтими Водами) або націлені на відвідування фортифікаційних споруд давнього воєнно-інженерного мистецтва (фортеці, замки, земляні вали, бастіони, дзоти, криївки тощо);
  • історико-біографічні (місцями життя і діяльності видатних людей);
  • меморіально-історичні – поєднують риси двох названих вище підгруп і приурочені до знайомства й вшанування пам’яті визначних осіб чи доленосних подій (наприклад, екскурсії кладовищами австрійських вояків на Львівщині, які загинули під час Першої світової війни, чи до меморіалів Українських січових стрільців);
  • екскурсії в історичні музеї.

Виробничі екскурсії:

  • виробничо-історичні;
  • виробничо-економічні (наприклад, банківська, біржова діяльність, ринок нерухомості тощо);
  • виробничо-технічні;
  • професійно-орієнтовані – для учнів.

Мистецтвознавчі екскурсії:

  • історико-театральні (наприклад, “З історії українського театру”);
  • історико-музичні (наприклад, “Київ музичний”);
  • місцями народних художніх промислів (наприклад, екскурсія у м. Косів);
  • місцями життя і діяльності діячів культури (наприклад, екскурсія у село Нагуєвичі – батьківщину Івана Франка);
  • у картинні галереї і виставкові зали, музеї, майстерні художників і скульпторів.

Створення нової екскурсії з будь-якої теми – складний процес, що вимагає активної участі цілого колективу працівників.

Зміст майбутньої екскурсії, її пізнавальна цінність знаходяться в прямій залежності від знань методистів і екскурсоводів, їх компетентності, ступеня практичного засвоєння ними основ педагогіки і психології, уміння вибрати найбільш ефективні способи і прийоми впливу на аудиторію.

Екскурсія – це результат двох найважливіших процесів: її підготовки і проведення. Вони зв’язані між собою, взаємообумовлені. Неможливо забезпечити високу якість проведення екскурсії при непродуманій підготовці.

У роботі з підготовки нової екскурсії можна виділити два основні напрями:

  • розробка нової теми екскурсії (нової взагалі або нової тільки для даної екскурсійної установи);
  • підготовка екскурсовода, починаючого або вже працюючого, до проведення нової для нього, але вже раніше розробленої і екскурсії, що проводиться в даній установі.

Перший напрям – процес створення нової для екскурсійної установи екскурсії. Підготовка нової екскурсії доручається творчій групі. У її склад включається від 3 до 7 чоловік, а в окремих випадках і більше, залежно від складності теми. В більшості своїй це працюючі в установі екскурсоводи. Часто як консультанти запрошуються фахівці різних галузей – науковці музеїв, викладачі вузів і середніх шкіл і т.д.

Звичайно кожному з учасників творчої групи доручається розробка одного з розділів, однієї з підтем екскурсії або одного або декількох питань підтеми. В цілях контролю за роботою вибирається керівник творчої групи.

Підготовка нової екскурсії проходить три основні ступені:

  • Попередня робота – підбір матеріалів для майбутньої екскурсії, їх вивчення (тобто процес накопичення знань по даній темі, визначення мети і завдань екскурсії). Одночасно з цим відбувається відбір об’єктів, на яких буде побудована екскурсія.
  • Безпосередня розробка самої екскурсії включає: складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною, що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу і розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів.
  • Завершальний ступінь – прийом (захист) екскурсії на маршруті. Затвердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, що захистили свою тему, до роботи на маршруті.

У простому вигляді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду і форми проведення, однакова: вступ, основна частина, висновок.

Вступ, як правило, складається з двох частин:

  • організаційної (знайомство з екскурсійною групою і інструктаж екскурсантів про правила безпеки в дорозі і поведінки на маршруті);
  • інформаційної (коротке повідомлення про тему, протяжність і тривалість маршруту, час відправлення і прибуття назад, санітарних зупинках і місці закінчення екскурсії).

Основна частина будується на конкретних екскурсійних об’єктах, поєднанні показу і розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, які повинні бути розкриті на об’єктах і об’єднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайно від 5 до 12. При цьому важливим для створення екскурсії є підбір об’єктів так, щоб були тільки ті об’єкти, які допомагали б розкрити зміст теми екскурсії, причому в певному дозуванні за часом і залежно від значущості тієї або іншої підтеми в даній екскурсії.

Висновок, як і вступ, не пов’язаний з екскурсійними об’єктами. Він повинен займати за часом 5-7 хвилин і складатися з двох частин. Перша – підсумок основного змісту екскурсії, висновок по темі, що реалізовує мету екскурсії. Друга – інформація про інші екскурсії, які можуть розширити і поглибити дану тему. Висновок так само важливий, як і вступ, і основна частина.

Дуже важливо, щоб екскурсія була достатньо цікава. Але не менш істотно, щоб вона не була переобтяжена потоком непотрібної туристам інформації, щоб спосіб подачі матеріалу не був утомливим, а сприяв би якнайкращому сприйняттю її тією або іншою категорією екскурсантів. У зв’язку з цим тематика екскурсії неодмінно повинна бути зорієнтована на певну категорію екскурсантів (дорослих або дітей, молодь, міських або сільських жителів, працівників гуманітарних професій, іноземців і т. д.). Таке урахування називається диференційованим підходом до екскурсійного обслуговування. Він повинен враховувати не тільки інтереси, але і цілі споживачів. Якщо екскурсія надається, наприклад, в рамках фольклорного туру, то основний упор в розповіді і показі необхідно робити на історію, пам’ятники, національні особливості регіону. Якщо ж екскурсія входить в програму ділового туру, то слід приділяти увагу показу різних ділових і суспільних центрів і т.п. При організації екскурсійного обслуговування в рамках курортного відпочинку привабливі екскурсійні прогулянки із спостереженням природних ландшафтів, пам’ятників, об’єктів.

Ефективність будь-якої екскурсії багато в чому залежить від техніки її проведення, зв’язки між методикою і технікою ведення. До техніки ведення екскурсії пред’являється ряд вимог. До їх числа входять: знайомство екскурсовода з групою; правильна розстановка групи у об’єкту; вихід екскурсантів з автобуса і повернення в автобус (інший транспортний засіб); використання екскурсоводом мікрофону; дотримання часу, відведеного на екскурсію в цілому і розкриття окремих підтем; відповіді на питання екскурсантів і т.д. Знайомство екскурсовода з групою. Екскурсовод, увійшовши до автобуса, знайомиться з групою. Він вітається з присутніми, називає своє прізвище, ім’я, по батькові, екскурсійну установу, яка представляє, знайомить екскурсантів з водієм автобуса, тобто починає екскурсію вступом.

Важливо, щоб із самого початку екскурсовод підпорядкував свої дії сталим правилам спілкування з групою. Він не відразу починає говорити. Виникає пауза, яка триває десять-двадцять секунд. Відбувається перше знайомство, від нього багато в чому залежать подальші контакти екскурсовода з групою. Екскурсанти поступово замовкають. Розстановка групи біля об’єкту. При розробці екскурсії, як правило, визначається декілька варіантів розміщення групи для спостереження екскурсійного об’єкту. Робиться це на той випадок, коли місце, визначене методичною розробкою, зайняте іншою групою або коли сонячні промені світять в очі, заважаючи оглядати об’єкт. Бувають і інші причини, що заважають використовувати рекомендоване місце. У жаркий час використовуються можливості для розташування груп в тіні. На випадок дощу передбачається варіант розміщення екскурсантів під дахом, під кроною дерев. В окремих випадках методика вимагає, щоб для огляду об’єкту було вибрано декілька крапок: дальня, якщо об’єкт показується разом з навколишнім середовищем або іншими об’єктами; ближня, якщо аналізуються окремі деталі будівлі, споруди, місцевості, об’єкту природи. Ці особливості відображаються в графі “Організовані вказівки методичної розробки”. Кожен екскурсовод уважно вивчає ці вказівки і до виходу з групою на маршрут уточнює питання, пов’язані з розстановкою групи для спостереження об’єктів. Слід також забезпечити безпеку екскурсантів при огляді об’єктів і під час переходу через автомагістралі.

При одночасному розташуванні декількох груп у одного об’єкту між ними повинно бути збережено таку відстань, щоб один екскурсовод своєю розповіддю не заважав іншому, щоб одна група не затуляла інший об’єкт спостереження. Відомі труднощі при дотриманні цієї умови викликає розміщення груп для показу музейної експозиції. Пересування екскурсантів від автобуса до об’єкту, від об’єкту до автобуса, між об’єктами здійснюється групою.

Місце екскурсовода – в центрі групи, декілька чоловік йдуть попереду, декілька поряд, інші – позаду. Важливо, щоб група не розтягувалася: відстань між її головною частиною і тими, хто йде останніми, не повинно перевищувати 5-7 метрів. Екскурсовод повинен добиватися, щоб при пересуванні групи на маршруті не порушувалася цілісність. При розтягнутості групи не всі почують розповідь екскурсовода, його пояснення і логічні переходи, які висловлюються в дорозі. Досвідчені екскурсоводи вміло керують пересуванням на маршруті.

Темп руху групи залежить від складу групи (діти, молодь, середній вік, літні люди), від рельєфу місцевості, наприклад, підйом в гору, невпорядкованість на дорозі, подолання канав, небезпечних зон в працюючих цехах і т.д. У пішохідній екскурсії темп руху екскурсантів повільний, неквапливий, оскільки об’єкти показу розташовані поряд один з одним.

Складніше встановити необхідний темп руху групи в автобусній екскурсії. Тут, вийшовши з автобуса, екскурсовод починає рух не відразу, особливо якщо об’єкт розташований на віддалі. Він дає можливість більшості екскурсантів вийти з автобуса і потім, не поспішаючи, але і не дуже поволі, на чолі групи прямує до мети. Підійшовши до об’єкта, він починає свою розповідь не відразу, а після того, як збереться вся група. Екскурсовод керує пересуванням екскурсантів і в ході їх самостійної роботи на маршруті. Екскурсанти обходять навколо об’єкту, щоб самим прочитати напис на ньому, увійти всередину його, побачити своєрідні риси архітектури. Вони підіймаються на горб, щоб визначити його висоту, підіймаються на дзвіницю, мінарет, щоб переконатися в незвичайному “кроці” ступенів крутих сходів, спускаються в кріпосний рів для визначення його глибини і т.д. Ці пересування екскурсантів збагачують їх додатковою інформацією і новими враженнями, дають можливість відчути неповторні риси об’єктів, особливості подій, яким присвячена екскурсія.

Місце екскурсовода. Екскурсовод в автобусі повинен займати таке місце, звідки йому добре видно ті об’єкти, про які йде мова на екскурсії, але щоб в полі його зору знаходилися і всі екскурсанти. В той же час екскурсанти повинні його бачити. Як правило, це спеціально відведене переднє сидіння поряд з водієм (крісло за водієм призначене для іншого водія). Стояти екскурсоводу при русі автобуса (так само як і екскурсантам) не вирішується в цілях безпеки.

На пішохідній екскурсії екскурсовод повинен розташовуватися упівоберта до об’єкту. Проведення показу зорово сприйманих об’єктів вимагає, щоб вони знаходилися перед очима екскурсовода, адже він аналізує їх на основі своїх зорових вражень. Це особливо важливо в заміських екскурсіях, коли екскурсовод під час руху автобуса, сидячи на своєму місці спиною до екскурсантів, дивиться в переднє скло автобуса і розповідає про те, що вже бачать або ось-ось побачать екскурсанти.

Дотримання часу в екскурсії. У методичній розробці указується точний час, відведений на розкриття кожної підтеми в хвилинах. Тут передбачено все: показ об’єктів, розповідь екскурсовода, пересування по маршруту до наступного і рух групи біля спостережуваних об’єктів. Уміння укластися у відведений час до екскурсовода приходить не відразу. Для цього потрібен велика практика, зокрема проведення екскурсії з годинами в руках: удома, біля конкретного об’єкта. Потрібно добитися дотримання часу при проведенні логічного переходу, освітленні окремо взятої підтеми і основних питань. Допомагає екскурсоводу хронометраж витрати часу на окремі частини екскурсії. На основі такого хронометражу, що з урахуванням зауважень прослуховуючого, екскурсовод вносить відповідні корективи в свою розповідь. З екскурсії забирається все зайве, що веде до перевитрати часу. Нерідко екскурсія з причин, не залежних від екскурсовода, значно скорочується за часом. Провиною цьому є тривалі збори групи, не вчасно поданий туристам сніданок, запізнення автобуса та ін. В результаті екскурсія починається із запізненням. У екскурсовода залишається один вихід – скорочувати час, відведений на розкриття теми.

Відповіді на питання екскурсантів. У екскурсійній практиці склалася певна класифікація питань. Вони підрозділяються на чотири групи: питання екскурсовода, на які відповідають екскурсанти; питання, поставлені в ході розповіді, на які відповідає екскурсовод; риторичні питання, які ставляться для активізації уваги екскурсантів; питання, що задаються учасниками екскурсій по темі. Перші три групи питань пов’язані з методикою проведення екскурсій і лише четверта група питань має відношення до техніки проведення екскурсій.

Зміст їх різний – іноді вони пов’язані з об’єктами, іноді – з життям відомих діячів, а нерідко – з подіями, що не мають відношення до теми екскурсії. Головне правило роботи з такими питаннями – не слід переривати розповідь і давати негайну відповідь на них, не потрібно також відповідати на питання після закінчення кожної з підтем. Це розсіює увагу і відволікає аудиторію від сприйняття змісту розкриваної теми, оскільки не всіх в групі хвилюють саме ці питання. Тому екскурсоводу слід відповідати на питання не в ході екскурсії, а після її закінчення. Зміст відповідей не повинен носити дискусійний характер, тобто викликати у екскурсантів бажання посперечатися, продовжити тему, зачеплену в питанні. Роблячи вступ до теми, екскурсовод повідомляє своїх слухачів про такий порядок відповідей на питання.

Паузи в екскурсії. Екскурсовод не повинен говорити безперервно. Між окремими частинами розповіді, розповіддю і екскурсійною довідкою в дорозі, логічним переходом і розповіддю про об’єкт і події, з ним зв’язані, повинні бути невеликі перерви.

Паузи переслідують наступні завдання: – перша – смислова, коли час перерв використовується людьми для обдумування того, що вони почули від екскурсовода і побачили своїми очима. Для закріплення фактичного матеріалу в пам’яті, формулювання своїх висновків і запам’ятовування побаченого. Важливо, щоб екскурсанти мали у кожного об’єкту вільне від показу і розповіді час для самостійного огляду, підготовки до сприйняття того, що буде показане і розказане на наступній зупинці; – друга – дати короткочасний відпочинок екскурсантам. Вона не несе якого-небудь смислового навантаження. Це особливо важливо для тих, хто ще не звик до такої активної форми культурно-освітньої роботи, як екскурсія.

Паузи в заміських екскурсіях поєднуються з відпочинком, який відповідно до існуючого порядку надається екскурсоводу: 15 мін після закінчення кожної години роботи (для екскурсовода година ведення екскурсії рівна 45 хвилинам). Цей відпочинок може бути підсумовуваний і використаний екскурсоводом в кінці екскурсії. У екскурсіях можуть бути також паузи – вільний час, використовуваний для придбання сувенірів, друкарської продукції, угамування спраги, а також для санітарних зупинок в тривалих екскурсіях.

Техніка використання “портфеля екскурсовода”. Вміст “портфеля екскурсовода”, його значення і роль у використанні методичних прийомів показу має відношення до методики підготовки і проведення екскурсії. Кожен експонат – фотографія, малюнок, репродукція картини, портрета, креслення, копія документа – має свій порядковий номер. Це визначає послідовність демонстрації даного експоната екскурсантам. Експонат може бути показаний екскурсоводом з його робочого місця, переданий до рук екскурсантів по рядах для докладнішого ознайомлення. Іноді відповідно до методичної розробки екскурсовод організує програвання магнітофонних і відеозаписів. Важливо наперед перевірити справність апаратури, наявність необхідних записів, забезпечити чутність для всіх учасників екскурсії. Екскурсовод повинен уміти користуватися цією апаратурою.

Під час проведення екскурсій використовуються елементи ритуалу (церемоніалу, виробленого народними звичаями). Екскурсанти в місцях поховань і меморіалів шанують пам’ять загиблих хвилиною мовчання, присутні при зміні почесної варти, беруть участь в ходах і мітингах, прослуховують траурні мелодії. Екскурсоводу необхідно знати порядок покладення квітів, проходження екскурсантів в місцях розташування братських могил і обелісків, участі в почесній варті, в хвилині мовчання, правила поведінки біля Вічного вогню і на місцях поховання героїв громадянської, Другої Світової війни (1941-1945 рр.) і інших воєн. Перед початком екскурсії екскурсовод про все повідомляє, підкреслюючи значення дотримання ритуалу при відвідинах історичних місць.

Таким чином, значення питань, пов’язаних з технікою проведення екскурсій, важко переоцінити. Ні захоплююча розповідь про об’єкти, ні методичні прийоми показу пам’ятників не дадуть необхідного ефекту, якщо не будуть серйозно продумані всі аспекти її проведення, якщо не створені умови для спостереження об’єктів.

Екскурсія в музеї історичного профілю: класифікація, підготовка та проведення.

Історичний музей — музейний заклад, колекції якого розкривають історію розвитку певного явища, події, історичного періоду, географічної одиниці, установи чи видатної особистості. За законом України про музейну справу історичні музеї поділяються на загальноісторичні, військово-історичні, історії релігії, історико-побутові, археологічні та етнографічні.

Одним з різновидів історичних музеїв є військово-історичні, експозиції яких описують військову історію, розвиток військового мистецтва, військової техніки і спорядження. До військово-історичних музеїв належать музеї загальної воєнної історії, музеї окремих родів військ (артилерійські, воєнно-морські, авіаційні та ін.), музеї військових підрозділів (військові, полкові та ін.), музеї, присвячені видатним воєнним подіям і музеї, присвячені видатним воєнним подіям та знаменитим полководцям. Археологічні музеї здійснюють збір, зберігання, вивчення і популяризацію давніх і середньовічних пам’яток матеріальної культури і мистецтва. Етнографічні музеї комплектують, зберігають, вивчають, експонують, популяризують пам’ятки матеріальної і духовної спадщини народу.

Тематичні екскурсії поділяються на історичні, виробничі, мистецтвознавчі, літературні, природознавчі (екологічні), архітектурно-містобудівні.

За змістом історичні екскурсії поділяються на такі підгрупи:

  • історико-краєзнавчі, в основі яких лежить пізнання історії рідної місцевості (наприклад, “Історія виникнення й розвитку м. Жовкви”);
  • археологічні, що побудовані на показі речових історичних джерел – пам’яток далекого минулого, виявлених на місцях розкопок древніх поселень, поховань, городищ тощо (наприклад, екскурсія городищем античного міста Херсонеса чи давньоруського міста Звенигорода з показом історичних розкопок);
  • етнографічні, що розповідають про побут і звичаї різних націй і народностей (наприклад, територією музеїв народної архітектури і побуту в с. Пироговому на околиці Києва, у Львові чи Переяславі-Хмельницькому);
  • військово-історичні, що проводяться місцями бойової слави (наприклад, битва під Жовтими Водами) або націлені на відвідування фортифікаційних споруд давнього воєнно-інженерного мистецтва (фортеці, замки, земляні вали, бастіони, дзоти, криївки тощо);
  • історико-біографічні (місцями життя і діяльності видатних людей);
  • меморіально-історичні – поєднують риси двох названих вище підгруп і приурочені до знайомства й вшанування пам’яті визначних осіб чи доленосних подій (наприклад, екскурсії кладовищами австрійських вояків на Львівщині, які загинули під час Першої світової війни, чи до меморіалів Українських січових стрільців);
  • екскурсії в історичні музеї.

Виробничі екскурсії:

  • виробничо-історичні;
  • виробничо-економічні (наприклад, банківська, біржова діяльність, ринок нерухомості тощо);
  • виробничо-технічні;
  • професійно-орієнтовані – для учнів.

Мистецтвознавчі екскурсії:

  • історико-театральні (наприклад, “З історії українського театру”);
  • історико-музичні (наприклад, “Київ музичний”);
  • місцями народних художніх промислів (наприклад, екскурсія у м. Косів);
  • місцями життя і діяльності діячів культури (наприклад, екскурсія у село Нагуєвичі – батьківщину Івана Франка);
  • у картинні галереї і виставкові зали, музеї, майстерні художників і скульпторів.

Створення нової екскурсії з будь-якої теми – складний процес, що вимагає активної участі цілого колективу працівників.

Зміст майбутньої екскурсії, її пізнавальна цінність знаходяться в прямій залежності від знань методистів і екскурсоводів, їх компетентності, ступеня практичного засвоєння ними основ педагогіки і психології, уміння вибрати найбільш ефективні способи і прийоми впливу на аудиторію.

Екскурсія – це результат двох найважливіших процесів: її підготовки і проведення. Вони зв’язані між собою, взаємообумовлені. Неможливо забезпечити високу якість проведення екскурсії при непродуманій підготовці.

У роботі з підготовки нової екскурсії можна виділити два основні напрями:

  • розробка нової теми екскурсії (нової взагалі або нової тільки для даної екскурсійної установи);
  • підготовка екскурсовода, починаючого або вже працюючого, до проведення нової для нього, але вже раніше розробленої і екскурсії, що проводиться в даній установі.

Перший напрям – процес створення нової для екскурсійної установи екскурсії. Підготовка нової екскурсії доручається творчій групі. У її склад включається від 3 до 7 чоловік, а в окремих випадках і більше, залежно від складності теми. В більшості своїй це працюючі в установі екскурсоводи. Часто як консультанти запрошуються фахівці різних галузей – науковці музеїв, викладачі вузів і середніх шкіл і т.д.

Звичайно кожному з учасників творчої групи доручається розробка одного з розділів, однієї з підтем екскурсії або одного або декількох питань підтеми. В цілях контролю за роботою вибирається керівник творчої групи.

Підготовка нової екскурсії проходить три основні ступені:

  • Попередня робота – підбір матеріалів для майбутньої екскурсії, їх вивчення (тобто процес накопичення знань по даній темі, визначення мети і завдань екскурсії). Одночасно з цим відбувається відбір об’єктів, на яких буде побудована екскурсія.
  • Безпосередня розробка самої екскурсії включає: складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною, що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу і розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів.
  • Завершальний ступінь – прийом (захист) екскурсії на маршруті. Затвердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, що захистили свою тему, до роботи на маршруті.

У простому вигляді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду і форми проведення, однакова: вступ, основна частина, висновок.

Вступ, як правило, складається з двох частин:

  • організаційної (знайомство з екскурсійною групою і інструктаж екскурсантів про правила безпеки в дорозі і поведінки на маршруті);
  • інформаційної (коротке повідомлення про тему, протяжність і тривалість маршруту, час відправлення і прибуття назад, санітарних зупинках і місці закінчення екскурсії).

Основна частина будується на конкретних екскурсійних об’єктах, поєднанні показу і розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, які повинні бути розкриті на об’єктах і об’єднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайно від 5 до 12. При цьому важливим для створення екскурсії є підбір об’єктів так, щоб були тільки ті об’єкти, які допомагали б розкрити зміст теми екскурсії, причому в певному дозуванні за часом і залежно від значущості тієї або іншої підтеми в даній екскурсії.

Висновок, як і вступ, не пов’язаний з екскурсійними об’єктами. Він повинен займати за часом 5-7 хвилин і складатися з двох частин. Перша – підсумок основного змісту екскурсії, висновок по темі, що реалізовує мету екскурсії. Друга – інформація про інші екскурсії, які можуть розширити і поглибити дану тему. Висновок так само важливий, як і вступ, і основна частина.

Дуже важливо, щоб екскурсія була достатньо цікава. Але не менш істотно, щоб вона не була переобтяжена потоком непотрібної туристам інформації, щоб спосіб подачі матеріалу не був утомливим, а сприяв би якнайкращому сприйняттю її тією або іншою категорією екскурсантів. У зв’язку з цим тематика екскурсії неодмінно повинна бути зорієнтована на певну категорію екскурсантів (дорослих або дітей, молодь, міських або сільських жителів, працівників гуманітарних професій, іноземців і т. д.). Таке урахування називається диференційованим підходом до екскурсійного обслуговування. Він повинен враховувати не тільки інтереси, але і цілі споживачів. Якщо екскурсія надається, наприклад, в рамках фольклорного туру, то основний упор в розповіді і показі необхідно робити на історію, пам’ятники, національні особливості регіону. Якщо ж екскурсія входить в програму ділового туру, то слід приділяти увагу показу різних ділових і суспільних центрів і т.п. При організації екскурсійного обслуговування в рамках курортного відпочинку привабливі екскурсійні прогулянки із спостереженням природних ландшафтів, пам’ятників, об’єктів.

Ефективність будь-якої екскурсії багато в чому залежить від техніки її проведення, зв’язки між методикою і технікою ведення. До техніки ведення екскурсії пред’являється ряд вимог. До їх числа входять: знайомство екскурсовода з групою; правильна розстановка групи у об’єкту; вихід екскурсантів з автобуса і повернення в автобус (інший транспортний засіб); використання екскурсоводом мікрофону; дотримання часу, відведеного на екскурсію в цілому і розкриття окремих підтем; відповіді на питання екскурсантів і т.д. Знайомство екскурсовода з групою. Екскурсовод, увійшовши до автобуса, знайомиться з групою. Він вітається з присутніми, називає своє прізвище, ім’я, по батькові, екскурсійну установу, яка представляє, знайомить екскурсантів з водієм автобуса, тобто починає екскурсію вступом.

Важливо, щоб із самого початку екскурсовод підпорядкував свої дії сталим правилам спілкування з групою. Він не відразу починає говорити. Виникає пауза, яка триває десять-двадцять секунд. Відбувається перше знайомство, від нього багато в чому залежать подальші контакти екскурсовода з групою. Екскурсанти поступово замовкають. Розстановка групи біля об’єкту. При розробці екскурсії, як правило, визначається декілька варіантів розміщення групи для спостереження екскурсійного об’єкту. Робиться це на той випадок, коли місце, визначене методичною розробкою, зайняте іншою групою або коли сонячні промені світять в очі, заважаючи оглядати об’єкт. Бувають і інші причини, що заважають використовувати рекомендоване місце. У жаркий час використовуються можливості для розташування груп в тіні. На випадок дощу передбачається варіант розміщення екскурсантів під дахом, під кроною дерев. В окремих випадках методика вимагає, щоб для огляду об’єкту було вибрано декілька крапок: дальня, якщо об’єкт показується разом з навколишнім середовищем або іншими об’єктами; ближня, якщо аналізуються окремі деталі будівлі, споруди, місцевості, об’єкту природи. Ці особливості відображаються в графі “Організовані вказівки методичної розробки”. Кожен екскурсовод уважно вивчає ці вказівки і до виходу з групою на маршрут уточнює питання, пов’язані з розстановкою групи для спостереження об’єктів. Слід також забезпечити безпеку екскурсантів при огляді об’єктів і під час переходу через автомагістралі.

При одночасному розташуванні декількох груп у одного об’єкту між ними повинно бути збережено таку відстань, щоб один екскурсовод своєю розповіддю не заважав іншому, щоб одна група не затуляла інший об’єкт спостереження. Відомі труднощі при дотриманні цієї умови викликає розміщення груп для показу музейної експозиції. Пересування екскурсантів від автобуса до об’єкту, від об’єкту до автобуса, між об’єктами здійснюється групою.

Місце екскурсовода – в центрі групи, декілька чоловік йдуть попереду, декілька поряд, інші – позаду. Важливо, щоб група не розтягувалася: відстань між її головною частиною і тими, хто йде останніми, не повинно перевищувати 5-7 метрів. Екскурсовод повинен добиватися, щоб при пересуванні групи на маршруті не порушувалася цілісність. При розтягнутості групи не всі почують розповідь екскурсовода, його пояснення і логічні переходи, які висловлюються в дорозі. Досвідчені екскурсоводи вміло керують пересуванням на маршруті.

Темп руху групи залежить від складу групи (діти, молодь, середній вік, літні люди), від рельєфу місцевості, наприклад, підйом в гору, невпорядкованість на дорозі, подолання канав, небезпечних зон в працюючих цехах і т.д. У пішохідній екскурсії темп руху екскурсантів повільний, неквапливий, оскільки об’єкти показу розташовані поряд один з одним.

Складніше встановити необхідний темп руху групи в автобусній екскурсії. Тут, вийшовши з автобуса, екскурсовод починає рух не відразу, особливо якщо об’єкт розташований на віддалі. Він дає можливість більшості екскурсантів вийти з автобуса і потім, не поспішаючи, але і не дуже поволі, на чолі групи прямує до мети. Підійшовши до об’єкта, він починає свою розповідь не відразу, а після того, як збереться вся група. Екскурсовод керує пересуванням екскурсантів і в ході їх самостійної роботи на маршруті. Екскурсанти обходять навколо об’єкту, щоб самим прочитати напис на ньому, увійти всередину його, побачити своєрідні риси архітектури. Вони підіймаються на горб, щоб визначити його висоту, підіймаються на дзвіницю, мінарет, щоб переконатися в незвичайному “кроці” ступенів крутих сходів, спускаються в кріпосний рів для визначення його глибини і т.д. Ці пересування екскурсантів збагачують їх додатковою інформацією і новими враженнями, дають можливість відчути неповторні риси об’єктів, особливості подій, яким присвячена екскурсія.

Місце екскурсовода. Екскурсовод в автобусі повинен займати таке місце, звідки йому добре видно ті об’єкти, про які йде мова на екскурсії, але щоб в полі його зору знаходилися і всі екскурсанти. В той же час екскурсанти повинні його бачити. Як правило, це спеціально відведене переднє сидіння поряд з водієм (крісло за водієм призначене для іншого водія). Стояти екскурсоводу при русі автобуса (так само як і екскурсантам) не вирішується в цілях безпеки.

На пішохідній екскурсії екскурсовод повинен розташовуватися упівоберта до об’єкту. Проведення показу зорово сприйманих об’єктів вимагає, щоб вони знаходилися перед очима екскурсовода, адже він аналізує їх на основі своїх зорових вражень. Це особливо важливо в заміських екскурсіях, коли екскурсовод під час руху автобуса, сидячи на своєму місці спиною до екскурсантів, дивиться в переднє скло автобуса і розповідає про те, що вже бачать або ось-ось побачать екскурсанти.

Дотримання часу в екскурсії. У методичній розробці указується точний час, відведений на розкриття кожної підтеми в хвилинах. Тут передбачено все: показ об’єктів, розповідь екскурсовода, пересування по маршруту до наступного і рух групи біля спостережуваних об’єктів. Уміння укластися у відведений час до екскурсовода приходить не відразу. Для цього потрібен велика практика, зокрема проведення екскурсії з годинами в руках: удома, біля конкретного об’єкта. Потрібно добитися дотримання часу при проведенні логічного переходу, освітленні окремо взятої підтеми і основних питань. Допомагає екскурсоводу хронометраж витрати часу на окремі частини екскурсії. На основі такого хронометражу, що з урахуванням зауважень прослуховуючого, екскурсовод вносить відповідні корективи в свою розповідь. З екскурсії забирається все зайве, що веде до перевитрати часу. Нерідко екскурсія з причин, не залежних від екскурсовода, значно скорочується за часом. Провиною цьому є тривалі збори групи, не вчасно поданий туристам сніданок, запізнення автобуса та ін. В результаті екскурсія починається із запізненням. У екскурсовода залишається один вихід – скорочувати час, відведений на розкриття теми.

Відповіді на питання екскурсантів. У екскурсійній практиці склалася певна класифікація питань. Вони підрозділяються на чотири групи: питання екскурсовода, на які відповідають екскурсанти; питання, поставлені в ході розповіді, на які відповідає екскурсовод; риторичні питання, які ставляться для активізації уваги екскурсантів; питання, що задаються учасниками екскурсій по темі. Перші три групи питань пов’язані з методикою проведення екскурсій і лише четверта група питань має відношення до техніки проведення екскурсій.

Зміст їх різний – іноді вони пов’язані з об’єктами, іноді – з життям відомих діячів, а нерідко – з подіями, що не мають відношення до теми екскурсії. Головне правило роботи з такими питаннями – не слід переривати розповідь і давати негайну відповідь на них, не потрібно також відповідати на питання після закінчення кожної з підтем. Це розсіює увагу і відволікає аудиторію від сприйняття змісту розкриваної теми, оскільки не всіх в групі хвилюють саме ці питання. Тому екскурсоводу слід відповідати на питання не в ході екскурсії, а після її закінчення. Зміст відповідей не повинен носити дискусійний характер, тобто викликати у екскурсантів бажання посперечатися, продовжити тему, зачеплену в питанні. Роблячи вступ до теми, екскурсовод повідомляє своїх слухачів про такий порядок відповідей на питання.

Паузи в екскурсії. Екскурсовод не повинен говорити безперервно. Між окремими частинами розповіді, розповіддю і екскурсійною довідкою в дорозі, логічним переходом і розповіддю про об’єкт і події, з ним зв’язані, повинні бути невеликі перерви.

Паузи переслідують наступні завдання: – перша – смислова, коли час перерв використовується людьми для обдумування того, що вони почули від екскурсовода і побачили своїми очима. Для закріплення фактичного матеріалу в пам’яті, формулювання своїх висновків і запам’ятовування побаченого. Важливо, щоб екскурсанти мали у кожного об’єкту вільне від показу і розповіді час для самостійного огляду, підготовки до сприйняття того, що буде показане і розказане на наступній зупинці; – друга – дати короткочасний відпочинок екскурсантам. Вона не несе якого-небудь смислового навантаження. Це особливо важливо для тих, хто ще не звик до такої активної форми культурно-освітньої роботи, як екскурсія.

Паузи в заміських екскурсіях поєднуються з відпочинком, який відповідно до існуючого порядку надається екскурсоводу: 15 мін після закінчення кожної години роботи (для екскурсовода година ведення екскурсії рівна 45 хвилинам). Цей відпочинок може бути підсумовуваний і використаний екскурсоводом в кінці екскурсії. У екскурсіях можуть бути також паузи – вільний час, використовуваний для придбання сувенірів, друкарської продукції, угамування спраги, а також для санітарних зупинок в тривалих екскурсіях.

Техніка використання “портфеля екскурсовода”. Вміст “портфеля екскурсовода”, його значення і роль у використанні методичних прийомів показу має відношення до методики підготовки і проведення екскурсії. Кожен експонат – фотографія, малюнок, репродукція картини, портрета, креслення, копія документа – має свій порядковий номер. Це визначає послідовність демонстрації даного експоната екскурсантам. Експонат може бути показаний екскурсоводом з його робочого місця, переданий до рук екскурсантів по рядах для докладнішого ознайомлення. Іноді відповідно до методичної розробки екскурсовод організує програвання магнітофонних і відеозаписів. Важливо наперед перевірити справність апаратури, наявність необхідних записів, забезпечити чутність для всіх учасників екскурсії. Екскурсовод повинен уміти користуватися цією апаратурою.

Під час проведення екскурсій використовуються елементи ритуалу (церемоніалу, виробленого народними звичаями). Екскурсанти в місцях поховань і меморіалів шанують пам’ять загиблих хвилиною мовчання, присутні при зміні почесної варти, беруть участь в ходах і мітингах, прослуховують траурні мелодії. Екскурсоводу необхідно знати порядок покладення квітів, проходження екскурсантів в місцях розташування братських могил і обелісків, участі в почесній варті, в хвилині мовчання, правила поведінки біля Вічного вогню і на місцях поховання героїв громадянської, Другої Світової війни (1941-1945 рр.) і інших воєн. Перед початком екскурсії екскурсовод про все повідомляє, підкреслюючи значення дотримання ритуалу при відвідинах історичних місць.

Таким чином, значення питань, пов’язаних з технікою проведення екскурсій, важко переоцінити. Ні захоплююча розповідь про об’єкти, ні методичні прийоми показу пам’ятників не дадуть необхідного ефекту, якщо не будуть серйозно продумані всі аспекти її проведення, якщо не створені умови для спостереження об’єктів.