§ 9. Чергування О — І, Е — І

1. У сучасній українській мові звуки о, е у відкритих складах чергуються з і в закритих складах:
1) під час словозміни:

  • водопі́й — водопо́ю, дохі́д — дохо́ду, кінь — коня́, ка́мінь — ка́меня, лід — льо́ду, мій — мого́, сім — семи́, у́стрій — у́строю; ніч — но́чі — ні́ччю, пе́вність — пе́вності — пе́вністю, ра́дість — ра́дості — ра́дістю, ви́селок — ви́сілка, о́сінь — о́сені — о́сінню, (у) вели́кому — (у) вели́кім;
  • гір — гора́, ніг — нога́, осіб — осо́ба, слів — сло́во, сіл — село́;
  • ба́тьків — ба́тькового, ба́тькова; бра́тів — бра́тового, бра́това; Василі́в — Василе́вого, Василе́ва; ковалі́в — ковале́вого, ковале́ва; Петрі́в — Петро́вого, Петро́ва; шевці́в — шевце́вого, шевце́ва;
  • Ка́нів — Ка́нева, Ки́їв — Ки́єва, Фа́стів — Фа́стова, Ха́рків — Ха́ркова, Черні́гів — Черні́гова;
  • вівса́ — ове́с, вівця́ — ове́ць, вісь — о́сі;
  • бі́йся — бою́ся, стій — стоя́ти;
  • вів, ві́вши — вела́ (вести́); замі́в, замі́вши — замела́ (замести́); міг, мі́гши — мо́жу (могла́, могти́); ніс, ні́сши — несу́ (несла́, нести́); плів, плі́вши — плела́ (плести́), а також ріс, рі́сши — росла́, рости́.

2) під час словотворення: будівни́к (пор. будо́ва), ві́льний (пор. во́ля), кі́лля (пор. кола́), підні́жжя (пор. нога́), подві́р’я (пор. двора́), робітни́к (пор. робо́та); зі́лля (пор. зеле́ний), сільськи́й (пор. село́) та ін.

О, Е, що не переходять в І

2. О, е не переходять в і в закритому складі за таких умов:

1) коли ці звуки вставні або випадні: вікно́ — ві́кон, земля́ — земе́ль, ка́зка — казо́к, со́тня — со́тень; ви́тер — ви́тру, ві́тер — ві́тру, вого́нь — вогню́, день — дня, розде́р — розідра́ти, сму́ток — сму́тку, сон — сну, тра́вень — тра́вня.

Примітка 1. У формах окремих слів о, е не випадають: лоб — ло́ба, мох — мо́ху, рот — ро́та, лев — ле́ва.

Примітка 2. За аналогією до форм книжо́к, казо́к маємо о між приголосними в родовому множини й у деяких іншомовних словах: а́рка — а́рок, ма́рка — ма́рок, па́пка — па́пок тощо, але: парт, форм, сакль та ін.

2) у групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: торг — то́ргу, хорт — хорта́, смерть — сме́рті, вовк — во́вка, шовк — шо́вку, але погі́рдний (пор. пого́рда);

3) у групах із повноголоссям -оро-, -оло-, -ере-, а також -еле-: горо́д, моро́з, по́дорож, по́рох, сто́рож; во́лос, со́лод; бе́рег, пе́ред, се́ред, че́рез; зе́лень, пе́лех, ше́лест та ін., але: морі́г, оборі́г, порі́г, смо́рід;

4) у родовому відмінку множини іменників середнього роду на -енн(я): зна́чень (зна́чення), поло́жень (поло́ження), тве́рджень (тве́рдження), тво́рень (тво́рення);

5) в абревіатурах і в похідних утвореннях: соцстра́х, соцстра́хівський, спецви́пуск, спецко́р, спецко́рівський, спецо́дяг, торгфло́т та ін.;

6) у словах іншомовного походження: агроно́м, інжене́р, студе́нт, том та ін.

Примітка. За аналогією до слів української мови, де є чергування о, е з і, таке чергування з’явилося й у деяких давно засвоєних словах іншомовного походження: Анті́н — Анто́на, ґніт — ґнота́, ко́лір — ко́льору, Про́кі́п — Про́ко́па; курі́нь — куреня́, папі́р — папе́ру.

Відхилення в чергуванні О — І, Е — І

3. Є багато позицій, коли чергування о, е з і у відкритих і закритих складах немає всупереч наведеним правилам:

1) і наявне у відкритому складі в словах з основою, вирівняною за іншими відмінками чи формами:

  • у формах називного відмінка однини: гребіне́ць (гребінця́), дзвіно́к (дзвінка́), каміне́ць (камінця́), кі́готь (кі́гтя), кіло́к (кілка́), кіне́ць (кінця́), ні́готь (ні́гтя), оліве́ць (олівця́), реміне́ць (ремінця́), рі́вень (рі́вня), стіжо́к (стіжка́), торгіве́ць (торгівця́), фахіве́ць (фахівця́) та ін.;
  • у формах родового відмінка множини: ві́кон (вікно́), ві́чок (ві́чко), гіло́к (гі́лка), зіро́к (зі́рка), кіле́ць (кільце́), лі́жок (лі́жко), ні́жок (ні́жка), плі́то́к (плі́тка);
  • у формах іменників зі значенням зменшеності за аналогією до таких форм, як кіл — кілка́, міст — містка́, гі́рка (де і в закритому складі): кіло́чок, місто́чок, ні́женька, гіронька, але слівце́ — слове́чко;

2) у групах -оро-, -оло-, -ере- о, е переходять в і:

  • у родовому відмінку множини іменників жіночого роду (здебільшого з рухомим наголосом) і в похідних від них іменниках на -к-(а) зі значенням зменшеності: борода́ — борі́д — борі́дка, борона́ — борі́н — борі́нка, голова́— голі́в — голі́вка (і голо́вка — з іншим значенням), сторона́ — сторі́н — сторі́нка, череда́ — чері́д — чері́дка;
  • у родовому відмінку множини іменників здебільшого середнього роду й відповідних іменниках зі значенням зменшеності: боло́то — болі́т — болі́тце, воро́та — ворі́т — ворі́тця, долото́ — долі́т — долі́тце, але: де́рево— дере́в — деревце́, джерело́ — джере́л — джере́льце;
  • у деяких похідних іменниках середнього роду з подовженим приголосним: бездорі́жжя, Запорі́жжя, підборі́ддя, роздорі́жжя (але: лівобере́жжя, узбере́жжя), а також без подовження: безголі́в’я, поголі́в’я, хоч безголо́сся, повноголо́сся;

3) і в закритому складі маємо у формах чоловічого роду однини дієслів минулого часу й дієприслівників з повноголоссям, якщо відповідні форми жіночого та середнього роду однини й форма множини мають наголос на кінцевому складі: волі́к, волі́кши (волокти́), збері́г, збері́гши (зберегти́), стері́г, стері́гши (стерегти́), бо: волокла́, зберегла́, стерегла́; волокло́, зберегло́, стерегло́ та ін., але: боро́в, коло́в, моло́в, поло́в, поров; боро́ла, коло́ла, моло́ла, поло́ла, поро́ла та ін.;

4) у віддієслівних іменниках середнього роду на -нн-(я) і звичайно буває тільки під наголосом, а без наголосу — е: носі́ння, ході́ння; вра́ження, заве́ршення, збі́льшення, зна́чення, поя́снення, але: варе́ння (і варі́ння, ва́рення — процес), вче́ння. Так само -ення, а не -іння мають іменники, похідні від слів з основою на -ен: іме́ння, найме́ння;

5) о, е наявні в закритому складі:

  • у непрямих відмінках іменників чоловічого роду з вирівняною за називним відмінком основою: боре́ць — борця́ (борце́ві, борце́м та ін.), ви́борець — ви́борця, лове́ць — ловця́, творе́ць — творця́; мото́к — мотка́, носо́к — носка́, па́росток — па́ростка; во́день — во́дню; коте́л — котла́, оре́л — орла́;
  • у повноголосних формах -оро-, -оло- зі сталим наголосом іменників переважно жіночого роду: коло́д (коло́дка), доло́нь (доло́нька), соро́к, огоро́ж, моро́к, нагоро́д (від них немає зменшених форм з і). Але: дорі́г, дорі́жка, корі́в, корі́вка, бері́з, бері́зка (проте бере́зка — виткий бур’ян);
  • у родовому відмінку множини деяких іменників переважно жіночого роду: будо́в, вод, істо́т, осно́в, підпо́р, проб, субо́т, топо́ль, шкод; леле́к, меж, озе́р, потре́б, але: осі́б, підкі́в;
  • у прикметниках, утворених від власних імен на -ов (-ьов, -йов), -ев (-єв): Ма́лишев — ма́лишевський, Па́влов — па́вловський. Але в прикметниках, утворених від власних імен на -ів (-їв), зберігаємо і (ї): Гаври́лів — гаври́лівський, Деми́дів — деми́дівський, Андрі́їв — Андрі́ївський (див. ще § 153, п. 2.);
  • у префіксальних безсуфіксних іменниках на зразок: зато́н, перео́р, пото́п (під впливом родового відмінка однини: зато́ну, перео́ру, пото́пу), але звичайно поті́к, розгі́н, уді́й.

Зрідка, навпаки, під впливом називного відмінка однини і поширене на решту форм: о́пік (родовий однини о́піку);

  • під наголосом у словотворчих компонентах -вод, -воз, -нос, -роб складних слів, що означають людей за професією, видом занять та в похідних від цих слів: екскурсово́д, ляльково́д; водово́з; дровоно́с; хліборо́б, хліборо́бство, чорноро́б та ін. Проте в словах, що означають предмети, та в похідних від них утвореннях такий о, незалежно від наголосу, переходить в і: водопрові́д, газопрові́д, газопрові́дний, електропро́від, трубопро́від; у словах зі складником -воз о здебільшого зберігаємо: електрово́з, лісово́з, теплово́з. Незалежно від семантики слова в словотворчих компонентах -хід, -ріг уживаємо тільки і: всюдихі́д, місяцехі́д, пішохі́д, пішохі́дний, самохі́д, самохі́дний, стравохі́д, швидкохі́д, швидкохі́дний; козері́г і Козері́г (сузір’я), носорі́г та ін.;
  • у деяких словах книжного й церковного походження та в похідних від них: Бог, верхо́вний, виробни́цтво, ви́рок, зако́н, зако́нний, наро́д, наро́дний, основни́й, пото́п, пра́пор, проро́к, словни́к, а також за традицією в деяких прізвищах: Артемо́вський, Боровико́вський, Грабо́вський, Котляре́вський, Пи́семський та ін. Але: Верикі́вський, Желехі́вський, Минькі́вський.

§ 10. Чергування Е — О після Ж, Ч, Ш, ШЧ, ДЖ, Й

1. Після ж, ч, ш, шч, дж, й перед м’яким приголосним, а також перед складами з е та и (яке походить від давньоукраїнського и) пишемо е: вече́ря, ви́ше́нь, джерело́, жени́ти, ні́женька, пшени́ця, ста́єнь, уве́чері, у́чень, черне́тка, четве́ртий, шестиде́нка, щемі́ти, щети́на.

Після ж, ч, ш, шч, дж, й перед твердим приголосним, а також перед складами з а, о, у та и (яке походить від давньоукраїнського ы) пишемо о: бджола́, буди́ночок, вечори́ (пор. вече́ря), жона́тий (пор. жени́ти), і́грашок, копійо́к, пшоно́ (пор. пшени́ця), чолові́к, чому́сь, чо́рний (пор. черне́тка), чоти́ри (пор. четве́ртий), шо́стий (пор. шести́), щока́.

Примітка. У словах ло́жечка — ло́жечок, кни́жечка — книжечо́к, лі́єчка — лі́єчок і под. зберігаємо е (є), бо приголосний ч у наступному складі в давні часи був м’яким.

2. О вживаємо замість сподіваного е після шиплячих та й перед м’яким приголосним:

1) в іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост-(і)/(и): безкра́йості (безкра́йости), ме́ншості (ме́ншости), пеку́чості (пеку́чости), сві́жості (сві́жости) та ін. (відповідно до ві́чності (ві́чности), ра́дості (ра́дости) й т. ін., де о стоїть не після шиплячих);

2) у давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджолі́, (на) бджолі́, ве́чорі, пшоні́, (у) пшоні́, щоці́, (на) щоці́ (відповідно до більшості відмінкових форм із наступним твердим приголосним: бджола́, бджолу́, ве́чора, вечори́ та ін.);

3) у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкра́йої, безкра́йою, гаря́чої, гаря́чою, на́шої, на́шою, пе́ршої, пе́ршою та ін. (відповідно до безкра́його, безкра́йому, на́шого та ін. або до дру́гої, молодо́ї тощо, де о закономірне);

4) у похідних утвореннях вечорі́ти, вечорі́є (відповідно до ве́чора, ве́чорові й т. ін.), чорні́ти, чорні́є, чорни́ці, чорни́ти, чорни́ло та ін. (відповідно до чо́рний, чо́рного тощо).
Примітка. У прислівниках воро́же, га́ряче́ після шиплячих пишемо е, але: тво́рчо, законода́вчо, хи́жо та ін.