§ 5. Буква Г

Буква г передає на письмі глотковий щілинний приголосний звук як в українських словах (берегти́, вого́нь, га́дка, гука́ти, дороги́й, жага́, згин, кри́га, могу́тній, пагіне́ць), так і в загальних та власних назвах іншомовного походження (на місці h, g) (абориге́н, агіта́ція, агре́сія, бага́ж, болга́рин, брига́да, газе́та, генера́л, геоло́гія, горизо́нт, гра́мота, делега́т, кілогра́м, логопе́д, магази́н, педаго́г, фотогра́фія; Єва́нгеліє, Гоме́р, А́нглія, Гаа́га) (див. ще § 122).

§ 6. Буква Ґ

Буква ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний:

1. в українських та в давно запозичених і зукраїнізованих словах: а́ґрус, ґа́ва, ґа́зда́, ґандж, ґа́нок, ґату́нок, ґвалт, ґе́ґати, ґедзь, ґелґота́ти, ґелґотіти, ґерґелі, ґерґота́ти, ґерґоті́ти, ґи́ґнути, ґирли́ґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґо́ґель-мо́ґель, ґонт(а), ґрасува́ти, ґра́ти (іменник), ґре́чний, ґринджо́ли, ґрунт, ґу́дзик, ґу́ля, ґура́льня, джиґу́н, дзи́ґа, дзи́ґлик, дриґа́ти і дри́ґати, ремиґа́ти тощо та в похідних від них: а́ґрусовий, ґаздува́ти, ґвалтува́ти, ґе́рґіт, ґратча́стий, ґрунтови́й, ґрунтува́ти(ся), ґу́дзиковий, ґу́лька, проґа́вити і под.

2. у власних назвах — топонімах України: Ґорґа́ни (гірський масив), Ґоро́нда, У́ґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґа́н, Ґалято́вський, Ґе́ник, Ґерза́нич, Ґерда́н, Ґжи́цький, Ґи́ґа, Ґо́ґа, Ґо́йдич, Ґо́нта, Ґри́ґа, Ґудзь, Ґу́ла, Лома́ґа.

§ 7. Апостроф

Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного на письмі позначаємо апострофом.

Апостроф пишемо перед я, ю, є, ї:

1. Після букв на позначення губних приголосних б, п, в, м, ф: б’ю, п’ять, п’є, в’я́зи, солов’ї́, м’я́со, рум’я́ний, (на) ті́м’ї, жира́ф’ячий, мереф’я́нський; П’я́ста, В’ячесла́в, Дем’ян, Максим’ю́к, Стеф’ю́к.

Примітка. Апостроф не пишемо, коли перед буквою на позначення губного звука є інша буква (крім р), що належить до кореня (основи): дзвя́кнути, духмя́ний, ма́впячий, медвя́ний, морквя́ний, різдвя́ний, свя́то, тьмя́ний, цвях, але: арф’я́р, ве́рб’я, торф’яни́й, черв’я́к. Коли така буква належить до префікса, то апостроф пишемо, як і в спільнокореневих словах без префікса: зв’язо́к, зв’яли́ти, підв’яза́ти, розм’я́кнути, сп’яні́ти.

2. Після р: бур’я́н, міжгі́р’я, пі́р’я, ма́тір’ю, кур’є́р, (на) подві́р’ї; Валер’я́н, Мар’я́н, Мар’я́на.

Примітка. Апостроф не пишемо, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буря́к, бу́ряний, кря́кати, ряби́й, рю́мсати, крюк.

3. Після к у слові Лук’я́н і похідних від нього: Лук’я́ненко, Лук’яню́к, Лук’яне́ць.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’я́дерний, без’язи́кий, від’ї́зд, з’є́днаний, з’ї́хати, з’яви́тися, напів’європе́йський, об’є́м, під’ї́хати, під’ю́дити, роз’ю́шити, пан’європе́йський; дит’я́сла, камер’ю́нкер, Мін’ю́ст.

Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишемо: безіме́нний, зініціюва́ти, зеконо́мити, загітува́ти, зорієнтува́ти, зумі́ти.

Примітка 2. Про апостроф у словах іншомовного походження див. § 138, у прізвищах та географічних назвах див. §. 144, 151.

§ 8. ЙО, ЬО

1. ЙО передає звукосполучення й + о:

  • на початку слова та після букви, що позначає голосний: його́, йому́, завойо́ваний, привілейо́ваний, райо́н, чийо́го;
  • після букви на позначення приголосного, переважно на початку складу: батальйо́н, бульйо́н, вйо́кати, Воробйо́в, курйо́з, мільйо́н, Соловйо́в.

2. ЬО пишемо після букви на позначення м’якості приголосного перед о: всього́, Ковальо́в, Линьо́в, льон, льох, сього́дні, сьо́мий, трьох, тьо́хкати, цього́.