Загальна характеристика методики комплектування фондів історичних музеїв.

Наукове комплектування фондів – це процес виявлення в зовнішньому середовищі предметів музейного значення та їхнього збору для поповнення музейних зібрань; наукова діяльність, заснована на принципах музеєзнавства і профільних дисциплін.

Виділяються систематичний (типологічний), тематичний і комплексний методи комплектування. За допомогою першого відбувається поповнення колекцій типовими предметами, характерними для визначеної епохи. Тематичний метод спрямований на документування процесів та явищ, котрі розкривають визначену тему, і комплектування різнотипних предметів. Комплексний метод сполучає у собі два попередні.

До основних форм комплектування відносять польові дослідження (експедиції, репортажний збір (збирання документів, свідчень, предметів у момент події чи невдовзі після неї) і поточне комплектування (закупівля, обмін, прийом подарунків та цінностей, переданих силовими структурами після їх вилучення, та ін.). Наукове комплектування здійснюється в музеї на основі наукової концепції комплектування, у якій викладено завдання, принципи, форми та методи комплектування. На її основі відбувається перспективний план комплектування. Важливим фактором під час комплектування музейних фондів є вироблення критеріїв добору предметів музейного значення. До загальних критеріїв відносять: інформативність, атракційність, репрезентативність джерела; приватні критерії визначаються специфікою конкретної колекції (матеріал, техніка виготовлення, датування, форма, розмір та ін.).

Наукове комплектування фондів музею – процес систематичний і чітко уніфікований. Його прийнято поділяти на чотири етапи, зокрема:

  • підготовчий етап – це поточний аналіз стану музейних фондів, вивчення історичних та бібліографічних джерел, визначення послідовності та відсутніх ланок під час фондокомплектування;
  • збирання матеріалів – це процес пошуку нових культурних цінностей для доукомплектування фондів, співпраці з науковцями, колекціонерами, шукачами скарбів, меценатами, спорідненими музейними установами, організація етнографічних археологічних експедицій;
  • наукове планування – це процес узгодження тематики та науково-методичних принципів комплектування музейних фондів на даний час та на перспективу,
  • планування напрямків та пріоритетів музейно-пошукової і реставраційної діяльності;
  • наукова атрибуція та категоризація пам’яток – це дуже складний процес експертної оцінки культурно-мистецької приналежності пам’яток (атрибуція) та їх історичної або мистецької вартості (категоризація).

У фондах музеїв під охороною перебувають найрізноманітніші предмети й об’єкти природи чи матеріальної культури людства. У музеєзнавстві цей спектр пам’яток варто розмежовувати на низку окремих категорій. Зокрема, виділяють два класи пам’яток: (а) рухомі, (б) нерухомі предмети та об’єкти. А також такі категорії пам’яток:

  • речові (знаряддя праці, зброя, вбрання, прикраси, предмети побуту, предмети культового значення тощо). Своєю чергою, їх класифікують як історичні, археологічні, етнографічні, історико-культурні, ритуальні, техніко-технологічні тощо;
  • писемні (пам’ятки древніх і зниклих писемностей, рукописи, документи, листування, першодруки і стародруки та ін.);
  • нумізматичні (колекції монет і паперових грошових знаків, значків, орденів, медалей тощо);
  • художні (оригінальні твори живопису, графіки, іконопису, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва, предмети народної творчості: різьблення, гончарства, килимарства, вишивки, ковальства тощо, а також твори новітніх різновидів і напрямів художньої діяльності);
  • меморіальні (предмети і матеріали, пов’язані з життям і діяльністю видатних людей, а також надгробки, меморіальні знаки та архітектурні комплекси на увічнення тих чи інших історичних подій);
  • природничо-історичні (зразки порід і мінералів, гербарії, колекції кісток вимерлих тварин, чучела зниклих, вимираючих, рідкісних і типових видів живих організмів тощо);
  • науково-технічні (інструменти, устаткування, механізми, машини, оригінальні творіння технічного генію людства, а також документи, що знайомлять відвідувачів з історією того чи іншого винаходу та еволюцією техніки і технологій).

Не менш важливою, ніж комплектування фондів, є облік та зберігання музейного фонду. Ця діяльність не може бути довільною, безсистемною. Вона чітко регламентується положеннями Закону України “Про музеї та музейну справу”, а також низкою типових положень та інструкцій Міністерства культури та туризму України.