Загальна характеристика культури та ментальності індійського народу.

Індійська культура є однією з найстаріших і найрізноманітніших культур світу. Це має вирішальне значення для всієї Південної і Південно-Східної Азії. Вірування й релігії відіграють в Індії значну роль, це країна походження кількох світових релігій (індуїзм, буддизм, джайнізм, сикхізм) які своїм впливом формували культуру цієї країни. Майже незліченна мовна різноманітність і численні народності також впливали на специфіку та культурні особливості Індії. Країна не залишалася й поза загальними світовими тенденціями завдяки впливу ісламу та через європейські колоніальні держави, котрі також залишили свій слід в культурі Індії.

Індійська музика є однією з найдревніших і самобутніших музичних культур. Важливий етап розвитку індійської музики пов’язаний з найдавнішими літературними пам’ятниками —Ведами, насамперед з хвалебними Самаведами. Сполучення музичних звуків розглядалися давньоіндійськими мислителями як енергія космосу і життя, та втілення ритмів розвитку Всесвіту.

Класична індійська музика представлена традиціями карнатак і хіндустані. Вона відрізняється самобутньою системою ладів, які називаються рагами, причому рага розглядається не стільки як певна система звуковисотностей, скільки виражає взаємозв’язок природних, емоційно-психологічних та музичних законів. При цьому в індійській музиці існують лади, що поділяють октаву на інтервали менше за півтон (до 25 ступенів). Багатоманітний народний інструментарій індійців, що охоплює різноманітні духові та струнні інструменти, найвідомішими з яких став сітар.

Народна музика важлива для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала й асимілювала ряд традицій й інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. Попри це у XX столітті зусилля багатьох індійських музикантів були спрямовані на збереження і примноження національних традицій. Було відкрито ряд спеціалізованих науково-освітніх установ, зокрема Делійська академія музики, танцю і драми (Санґіт Натак Академі), Національний центр виконавських мистецтв в Бомбеї, Мадраська музична академія. Індійська музика стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури, її вплив яскраво проявився у творчості Джона Колтрейна, Джорджа Харрісона та інших музикантів.

Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик знаходиться в Болівуді в мегаполісі Мумбаї, тут продукуються комерційні фільми на гінді і вона є найпліднішою кіностудією у світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які творять свої фільми на національних й поширених мовах всієї Індії — розвиваючи тим самим культурне й мовне різноманіття Індії. Крім того, авторського кіно Індії також здобуло визнання, особливо в світовому кінематографі. Але кіно, поза сумнівом, один з найважливіших елементів сучасної популярної культури в Індії. Більше ніж 1000 кінострічок в році така продуктивність індійської кіноіндустрії, безперечно, найбільшої у світі. В кінострічках відображаються культурні, мовні особливості країни, національна різноманітність й сучасний стан все це відображено в цьому жанрі мистецтва.

Основні риси та особливості популярних фільмів спостерігаються в усіх регіональних кіностудіях. Часто це більше трьох годин плівки, в якій міститься багато музики і танцювальних сцен, без яких цей комерційний фільм не буде довершений. Іноді саундтреки до фільмів випускають заздалегідь, і вони доволі часто стають самодостатнім продуктом, що зразу символізує, що фільм буде приречений на успіх, що швидше за все, це буде «болівудський блокбастер». Від артистів очікується, що вони будуть багато танцювати, та виконуватимуть багато вокальних номерів, які виконуватимуть актори чи здебільшого професійні співаки. А також впадає в очі поєднання комічних, романтичних, драматичну сцен і елементи «болівудського вестерну».

Демографічна ситуація в Стародавній Індії визначалася трьома основними факторами: перманентною міграцією племен і народів, жахливою смертністю людей від недоїдання та хвороб і багатодітністю сімей.

Що можна сказати про ментальність стародавніх індійців?

Іноземцям (здебільшого грекам та китайцям) подобалася вдача індійців, особливо їхня схильність до скромного способу життя, чуйність, чемність, не злодійкуватість, вірність своєму слову, охайність, глибока побожність, яка не пригнічувала їх, не примушувала цуратися земних радощів, відсутність у них шовіністичних настроїв, що ними — ніде правди діти — грішили інші народи давнини.

Зокрема, китайський мандрівник Сюань Цзан так характеризував індійців: “Простий люд в Індії хоч і легковажний, однак чесний і заслуговує на повагу. В грошових справах індійці безкорисливі, в судових процедурах уважні до людей. Вони бояться відплати в майбутніх втіленнях і байдужі до мирської суєти. Індійці не допускають обману чи зради й дотримуються даної клятви чи обіцянки. В управлінні в них панує гідна подиву чесність, а у всій поведінці — м’якість і люб’язність”. Античні автори запевняли, що індійців ніхто ніколи не звинувачував в обмані, що вони не розплодили злодіїв, нічого в своїх будинках не ховали і мали відразу до сутяжництва (Арріан. Індіка. XII. 5; Страбон. Географія. XV. 1:53).

Основними життєвими цінностями, яких слід домагатись і заради яких варто страждати, індійці вважали охарму — релігійне вчення, артху — багатство й політичну вигоду, каму — плотські втіхи та уподобання. Найтяжчим злочином проти моралі вони вважали вбивство, обман, крадіжку, пияцтво та образу духовного наставника. Індійці мали потяг до знань і цінували освіченість. Проте найбільше вражає їхня здатність легко запозичувати елементи чужої культури, не втрачаючи своєї культурної самобутності.

Індійцям, звичайно, доводилось воювати, проте вони не були войовничими за вдачею. На полі бою вони неухильно керувалися загальноприйнятими правилами, які забороняли нападати на слабшого (скажімо, вершнику на піхотинця), на пораненого чи сплячого, вбивати неозброєного, якщо він здається в полон. Староіндійська історія не знала випадків збройного нападу на мирне населення чи масового знищення військовополонених (їх обертали на рабів, з наданням права викупу). Не траплялося також, щоб індійці поглумилися над послом.

Пильну увагу приділяли індійці ритуальній чистоті свого тіла. Вони регулярно милися, причому в окремих випадках, коли потребувалася особлива “чистота” тіла,— коров’ячою сечею та кізяком.