Помилка бази даних WordPress: [Got error 28 from storage engine]
SHOW FULL COLUMNS FROM `wp_options`

Помилка бази даних WordPress: [Got error 28 from storage engine]
SHOW FULL COLUMNS FROM `wp_options`

Помилка бази даних WordPress: [Got error 28 from storage engine]
SHOW FULL COLUMNS FROM `wp_options`

Помилка бази даних WordPress: [Got error 28 from storage engine]
SHOW FULL COLUMNS FROM `wp_options`

Створення двох домініонів: Індійського союзу та Пакистану, протистояння між ними. – Bookster

Помилка бази даних WordPress: [Got error 28 from storage engine]
SHOW FULL COLUMNS FROM `wp_postmeta`

Створення двох домініонів: Індійського союзу та Пакистану, протистояння між ними.

Прибувши в березні 1947 р. до Індії, новий віце-король лорд Луїс Маунтбеттен, у червні того ж року опублікував план передачі влади місцевим представникам у розмежованій на Пакистан та Індійський Союз колонії. Передбачалося, що князівства, над якими також припинявся сюзеренітет Великобританії, окремо мали вирішувати, куди їм вступати, а обидві новостворені країни початково стануть британськими домініонами.

Після оголошення конкретних термінів створення незалежних індуїстської та мусульманської держав розпочалися збройні сутички в районах спільного проживання мусульман та індусів. Особливо жорстокі погроми відбулися в Пенджабі та Бенгалії. На тлі релігійної ворожнечі в країні почалися економічні негаразди, їх спричинили розділ транспортних та іригаційних систем, а також розрив відпрацьованих економічних зв’язків.

Про припинення британського правління в Індії та офіційний поділ країни було оголошено 15 серпня 1947 р. Король Георг VI позбувся титулу імператора Індії, а лорд Л. Маунтбеттен став генерал-губернатором з повноваженнями, що поширювалися лише на Індійський Союз і були дійсними тільки до 31 березня 1948 р. Генерал-губернатором Пакистану став А.М. Джинна. Дж. Неру залишився головою індійського уряду. Індія та Пакистан залишилися в Британській співдружності.

Після поділу колонії на два домініони в порівняно кращій ситуації опинився Індійський Союз. На його частку припало майже 90% розвіданих корисних копалин, 90% текстильної та цукрової промисловості, більшість заводів з виробництва будматеріалів. Разом з тим, після від’єднання Пакистану, в Індії почав відчуватися брак бавовни, джуту та деяких продуктів, у першу чергу хліба. Значні суперечки виникли при розділі авуарів індійських банків та переданого британцями майна. Початково Пакистан отримав лише 200 з 750 млн. рупій, що мали належати йому згідно з поділом фінансової системи колонії. Лише через особисте втручання М. Ганді, який постійно наголошував на необхідності зберегти добрі стосунки з мусульманами, в січні 1948 р. Резервний банк Індії виплатив решту грошей. Індія саботувала передачу Пакистану військового спорядження та зброї, залишених британцями для поділу між домініонами.

Офіційне розмежування не припинило збройного протистояння в районах змішаного розселення індусів і мусульман. Правителі 555 князівств на власний розсуд мали вирішити, чи вступати їм у Індійський Союз, чи ввійти до складу Пакистану. Особливо напруженою була ситуація в трьох великих князівствах, де більшість населення належала до релігії, відмінної від віросповідання правлячої верхівки. У князівстві Джунагад (півострів Катьявар), населення якого складалося на 80% з індусів, правитель-мусульманин оголосив про приєднання до Пакистану. Це викликало обурення мешканців, чим негайно скористалася Індія, ввівши 12 вересня 1947 р. до князівства свої війська. Не бажаючи розгортання конфлікту, британці порадили Пакистану відмовитися від Джунагаду. Днем пізніше індійські війська зайняли населене переважно індусами князівство Хайдарабад, нізам якого вирішив приєднати своє володіння до Пакистану або ж отримати статус домініону нарівні з Індією та Пакистаном.

Інакше складалася ситуація в князівстві Джамму і Кашмір. Хоча мусульмани становили 78% його населення, а в Кашмірській долині навіть 94%, махараджа-індус вирішив приєднати князівство до Індії. Ситуація ускладнювалася й тим, що один з чільних керівників Національного конгресу Дж. Неру був вихідцем з Джамму і Кашміру, й питання приналежності цієї території, певною мірою, було питанням особистого престижу. 22 жовтня 1947 р. з території Пакистану до князівства ввійшли 5000 озброєних пуштунів і дарі, які після недовгого опору індуського ополчення зайняли столицю князівства Срінагар. До пакистанських племен приєдналися місцеві поліцейські та військові-мусульмани. Махараджа звернувся за допомогою до Індії й підписав з нею 27 жовтня 1947 р. угоду про добровільне приєднання князівства до Індійського Союзу, після чого до Джамму і Кашміру вступили індійські війська, а до Срінагару літаками перекинуто індійський десант. Навколо столиці розпочалися бої, а тим часом у північній частиш Джамму і Кашміру проголошено провінцію Азад Кашмір (Вільний Кашмір), яка приєдналася до Пакистану. У грудні 1947 р. Рада безпеки ООН запропонувала провести на спірній території плебісцит, попередньо вивівши з неї індійські війська та пакистанські сили. Індія та Пакистан відмовилися від цієї пропозиції.

Зайнявши Срінагар, індійські війська спробували захопити Азад Кашмір, але після появи в травні 1948 р. на території князівства регулярних пакистанських військ змушені були зупинитися на лінії рік Раві та Чінаб. 13 серпня 1948 р. Рада безпека ООН прийняла спеціальну резолюцію про припинення вогню в Кашмірі, однак там ще кілька місяців тривали бої. Угоду про остаточне припинення вогню в Кашмірі підписано 1 січня 1949 р. У кінцевому результаті за пакистанцями залишилися північно-західні, а за Індією — південно-східні райони Кашміру. 17 листопада 1956 р. скликані індійцями Установчі збори Кашміру прийняли провінційну конституцію, яка оголосила про приєднання штату Джамму і Кашмір до Республіки Індія. Пакистан не визнав цього акту, наполягаючи на проведенні референдуму.

Бої в спірних прикордонних районах супроводжувалися погромами індусів та мусульман на всій території обох держав. У ході масових зіткнень на етнорелігійному ґрунті, за різними оцінками, загинуло від 500 до 700 тис. осіб, 6 млн. мусульман і 4,5 млн. індусів змушені були залишити місця свого проживання. Особливо постраждав Пенджаб, де зупинилася промисловість і не були засіяні поля. Криваві події навколо державного розмежування спричинили зростання соціальної напруги всередині Індії. Частина ультранаціоналістів звинувачувала керівництво ІНК у пасивності й неефективній політиці, що в результаті призвело до втрати спірних територій. 30 січня 1948 р. член “Хінду Махасабха” Натурам Годсе вбив М. Ганді, на якого націоналісти покладали відповідальність за “неготовність” Індії до збройного протистояння з мусульманами.