Увійти

Характеристика праці Потебні О.О. ''О мифическом значении некоторых обрядов и поверий''.


Потебня Олександр Опанасович — мовознавець, літературознавець, етнограф, фольклорист, філософ. Здійснював інтенсивну і плідну дослідницьку, педагогічну, науковоорганізаторську діяльність, переклав укр. мовою "Одіссею". Значна частина творів П. опублікована учнями після його смерті.

Під час перебування за кордоном в 1863 р. Потебня пише книгу "Про міфічне значення деяких обрядів і повір'їв", що включає три відносно самостійні частини: "Різдвяні обряди", "Баба- Яга" і "Змій. Вовк. Відьма". За початковим задумом дослідження мало починатися главою про язичницьких богів (на основі "Слова о полку Ігоревім" та інших письмових джерел), однак Потебня відмовився від її публікації і вона побачила світ лише в 1989 р.

У 1864-1866 рр. Потебня створює серію невеликих, але надзвичайно значних за змістом статей: "Про зв'язок деяких уявлень у мові" (1864) , "Про частці і споріднених з нею істот" (1865, опубл. у 1867) , "Про купальських вогнях, і споріднених з ними уявленнях (1866; опубл. у 1867)», "Переправа через воду як уявлення шлюбу" (1866; опубл. у 1868). Порівняно з книгою "Про міфічне значення..." інтереси Потебні виразно перемістилися з реконструкції германо - слов'янської міфології на дослідження міфо- ритуальних і фольклорних образів і символів, а також внутрішніх механізмів міфопоетичного мислення. У певному відношенні це було поверненням до проблематики першої книги вченого - "Про деякі символи".

Якщо загальносвітоглядні засади Потебні складалися спочатку під впливом М.Костомарова і в спілкуванні із громадівцями, то його філософсько-методологічні орієнтири формувалися в руслі гумбольдтівської філософії мови і співзвучні з ідеями Г. Лотце, И. Ф. Гербарта, Г. Штейнталя та ін. філософів "берлінської школи", випереджаючи концептуальні побудови пізніх гумбольдтіанців (Б. Кроче, К. Фосслера, Е. Сапіра, Л. Шніцлера).

Філософія мови Потебні в даній роботі сформувала підвалини його теоретичного пошуку в галузі поетики й естетики. Це стосується передусім таких його концептів, як розрізнення мови і мовлення, як ізоморфізм слова й твору мистецтва, внутрішньої форми слова і художнього образу. Як і слово, мистецтво виникає не для образного виразу готової думки, а як засіб творення нової думки. Як за допомогою слова не можна передати іншому своєї думки, а можна тільки пробудити в ньому його власну, так не можна її повідомити у творі мистецтва, і тому зміст завершеного твору "розвивається не в мистецтві, а в тих, хто розуміє", хоча й виникає твір як акт самоусвідомлення його творця.

Співвідношення в слові образу і значення щоразу інше у міфі, поетичному мисленні й науці — формах мислення, котрі історично чергуються. Водночас для Потебні це й триєдина семантична можливість вираженнєво-змістових відносин, осмислюваних ним як супутні (за Потебнею, наприклад, міфологічне мислення властиве не якомусь певному часові, "а людям усіх часів, що перебувають на певному ступені розвитку думки"). У міфологічній свідомості образний і понятійний плани мови невіддиференційовані; образ і річ, об’єктивне і суб’єктивне, внутрішнє і зовнішнє ототожнюються. В художньо-поетичному мисленні значення виражає себе в образі, подається через образ. Полісемантичність значень становить специфіку поетичної мови. Науковому мисленню, що звертається до прозової мови, притаманний пріоритет значення над образом. Слово тут стає прозорим у міру втрати внутрішньої форми, тим самим воно прагне урівняти себе з поняттям.

Мова розглядається в роботі в контексті культури; у міфі, фольклорі та словесності він бачить похідні від мови моделюючі системи. Тому мова ставиться ним у ще одне сутнісне відношення — до народу і народності (нації). Мова є породженням і виявом "народного духу", вона ж окреслює нац. самість спільноти, кодуючи у структурах твореного нею "проміжного" світу особливий нац. світогляд. Убачаючи в мові єдино властиві кожній людині та кожній спільноті спосіб і можливість сприймати світ і мислити його, Потебня гостро протестував проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації зокрема як духовного і душевного розтління.

Адже винародовлювання загрожує зникненням витіснюваної мови, що не може не вести до втрати етнічної самобутності спільноти, оскільки саме мова індивідуалізує як окремі особи, так і нац. загал. Крім того, зникнення хоч би однієї мови (а кожна мова є повною, "глибоко відмінною системою прийомів мислення") вело б до втрати загальнолюдською культурою цілої групи зв’язаних саме з нею мислительних процесів, а в результаті заміни "відмінності мов однією загальнолюдською" людство зазнало б "зниження рівня думки".

Бо загальнолюдська культура, за даними книги Потебні, є інтегративним продуктом різних нац. культур, існує через їх взаємодію. Діалог культур створює можливості для асиміляції інокультурних елементів, для саморозвитку і, отже, для поступу світової культури. Тож неприпустимим для Потебні є створення умов, які унеможливлюють діалог і вільний нац. розвиток: від цього втрачає не тільки утискувана спільнота, а й панівна нація. Так осмислює він мовно-культурні аспекти філософії нац. ідеї. Торкається він і деяких соціально-філософських її граней. Серед осн. напрямів своїх досліджень, крім лінгвістики і словесності, Потебня називає народність (націю). Поняття "націоналізм" він витлумачує як світогляд, для якого природною є нац. розмаїтість людства.

"Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу". Рівноправність і взаємоповага є для Потебні модельним варіантом стосунків між націями.

Рекомендоване:

  1. Держава Чосон: політична історія, державні засади та ідеологія в XVII - першій половині XIX ст.
  2. Обов'язок батьків по утриманню неповнолітніх дітей.
  3. Права батьків і дітей на майно.
  4. Радянська форма організації місцевої влади й місцевого співжиття.
  5. Розірвання шлюбу в судовому порядку.
??????.???????