§ 35. Складні слова зі сполучними голосними звуками О, Е (графічно Е та Є)

1. Коли перша частина складного слова — основа прикметника твердої групи, то сполучним звуком є о: важкоатле́т, гірничопромисло́вий, чорнóзем, яснозо́рий; якщо ж перша частина такого слова — основа прикметника м’якої групи, то перед о пишемо ь: верхньолýжицький, давньору́ський, задньоязикóвий, нижньогі́рський, передньобокови́й, ранньостúглий, середньові́ччя, середньодобовúй, синьоо́кий.

2. Коли перша частина складного слова — основа іменника, числівника або займенника, то сполучним звуком буває:

1) о після твердого приголосного, зокрема й шиплячого: водозабі́р, Водохрéстя, грушоподі́бний, дощомі́р, душогýб, кашова́р, країнознáвство, однодéнний, рибокомбінáт, самовиховáння, самовчи́тель, сировáр, торфорі́з, цементовóз;

2) о в числівниковій основі дво- перед наступним приголосним, голосним та й у прикметниках та іменниках: двоáктний, двоелектрóдний, двоєдúний, двоóкис, двоóкисень, двоокси́д, двоопу́клий, двоосьови́й, двотижнéвий, двоя́русний;

3) е після м’якого приголосного (неподовженого), яким закінчується основа іменника м’якої групи: бурело́м, землемíр, землетру́с, киснетерапíя, краплеподíбний, працездатний, скéлелаз, а в деяких словах — і після шиплячого: дружелю́бний, ножетримáч, овочесхо́вище, Січесла́в, але традиційно: коно́в’язь, коногі́н, костогрúз, костопрáв, повітродýв, повітрозабíрник, свиномáтка, свинопа́с;

4) е після й, яким закінчується основа іменника м’якої групи, та після м’якого подовженого приголосного першої частини графічно передаємо буквою є: боєзда́тність, краєзнáвство, націєтвóрення, життєзда́тний, життє́пис, сміттєзбира́льний, хі́мієтерапія.

Роль сполучного звука у складних словах виконує також останній голосний першого невідмінюваного іменника чи першої незмінної основи іншомовного походження, переважно о, а (автовокзáл, відеозáпис, дискоклýб, Євросою́з, Європарлáмент, кінофíльм, наночасти́нки, радіокоміте́т, стереоапарату́ра; медіалінгві́стика, медіастилі́стика), а також голосний, яким закінчується перше слово, зокрема и (всюдихíд, двадцятирі́чний, триáтомний, трикілометрóвий, тринíжок, триóкисень, чотирибáльний, чотирикýтник, чотириосьовúй, семидéнний,), е (морепродýкти, сонцестоя́ння), а (кількаразóвий, кількаповерхо́вий, півтораметрóвий, сім’ядóля, сім’япрóвід, сорокарі́чний), о (дев’яносторі́чний, стометро́вий, сторі́ччя), у (двою́рідний, трою́рідний).

Складні слова без сполучного голосного звука

3. Складні слова утворюємо без сполучного голосного звука, якщо:

1) перша основа закінчується на приголосний звук (Болгра́д, Вúшгород, Мúргород, Нóвгород, крайнéбо, пі́вдень, хлорбензо́л, хлорвінíл) та -ох, що є закінченням родового відмінка числівників два — чотири в порядкових числівниках і співвідносних із ними іменниках (двохсóтий, трьохтúсячний, чотирьохмільйóнний, чотирьохмілья́рдний; двохсотрíччя, трьохсотрі́ччя, чотирьохсотрі́ччя);

2) першу основу скорочено до приголосного: артпóлк, будмайдáнчик, драмтеáтр, завкáфедри, літстýдія, медза́клад, міськрáда, педуніверситéт.

Складні слова пишемо разом і з дефісом

4. Разом пишемо:

1) складноскорочені слова (мішані та складові абревіатури) й похідні від них: адмінресýрс, адмінрефóрма, академвідпýстка, багатвéчір, бухóблік, виконро́б, власкóр, держмúто, держустанóва, елітжитло́, інвалю́та, інофі́рма, інвестпроéкт, інтербригáда, інформповідóмлення, інформцéнтр, Кабмíн, Київзеленбýд, комба́т, лісгóсп, медперсонáл, мультфíльм, Нацба́нк, нардéп, ощадкни́жка, епідемситуáція, профспі́лка, Святвéчір, соцзабезпéчення, соцстра́х, спецзавдáння, спецвúпуск, спортмайдáнчик, фармпрепара́т; комба́тівський, профспілко́вий, соцстра́хівський;

2) слова з першими регулярно вживаними іншомовними компонентами на голосний та приголосний: абро-, авіа-, авто- (‘само’, ‘автоматичний’), агро-, аеро-, аква-, алко-, арт-, астро-, аудіо-, біо-, боди-, боді- (перед голосним), веб-, геліо-, гео-, гідро-, дендро-, екзо-, еко-, економ-, етно-, євро-, зоо-, ізо-, кібер-, мета-, метео-, моно-, мото-, нарко-, нео-, онко-, палео-, пан-, пара-, поп-, прес-, псевдо-, соціо-, теле-, фіто-, фолк- (фольк-), фоно- та ін.: аброморфéма, авіарéйс, автовідповідáч, агробíзнес, аеромéтод, акватéхніка, алкотéст, артрúнок, астрокорéкція, аудіоальбóм, біоцúкл, бодибíлдинг, бодіáрт, вебсторíнка, геліоцéнтр, геополíтика, гідропáрк, дендропáрк, екопродýкти, економклáс, етногýрт, єврозо́на, євроремóнт, зоосáд, кібермашúна, метамóва, метеостáнція, моновистáва, мотокрóс, наркобíзнес, неомодерні́ст, онколікáрня, панамерикáнський, параолімпíєць, попмýзика, попгýрт, пресконферéнція, псевдонаýка, псевдогромадя́нський, соціосфéра, телехрóніка, фітотерапíя, фолкгýрт, фолькмýзика, фонозáпис; так само слова з питомими компонентами іно- (іншо-, інако-), лже-: інові́рець, іншові́рець, інакодýмець, іншодýмець; лжепрорóк, лжесвíдок.

Примітка. Якщо такі іншомовні компоненти приєднані до власного імені, то їх пишемо з дефісом: пан-Єврóпа, псéвдо-Фáуст.

3) слова з першим іншомовним компонентом, що визначає кількісний (вищий від звичайного, дуже високий або слабкий, швидкий і т.ін.) вияв чого-небудь: архі-, архи-, бліц-, гіпер-, екстра-, макро-, максі-, міді-, мікро-, міні-, мульти-, нано-, полі-, преміум-, супер-, топ-, ультра-, флеш-: архіскладнúй, архішахрáй, архидия́кон, бліцновúни, бліцопи́тування, гіперзвýк, гіпермáркет, екстраклáс, макромолéкула, макроеконóміка, максіóдяг, мідіóдяг, мікроорганíзми, мікрохвúлі, мікрочастúнка, мініблóк, мінідúск, мінікомп’ю́тер, мультимільйонéр, нанокомп’ю́тер, наночастúнки, полісахарúди, полімотивáція, преміумкла́с, супермáркет, супермодéль, супермóдний, топмéнеджер, топмодéль, ультразвýк, ультрамодний, флешінтерв’ю.

Примітка 1. У компонентах максі-, міді- кінцевий і в позиції перед приголосним наступного слова не переходить в и: максімо́да, максісу́кня, мідімо́да, мідіспідни́ця.

Примітка 2. Компонент топ- із числівниками не поєднуваний.

4) слова з першим іншомовним компонентом анти-, віце-, екс-, контр-, лейб-, обер-, штабс-, унтер-: антивíрус, віцепрем’є́р, віцекóнсул, ексчемпіо́нка, ексмінíстр, експрезидéнт, контрадмірáл, контрудáр, лейбгвардíєць, лейбме́дик, оберма́йстер, оберофіцéр, оберлейтенáнт, оберпрокурóр, штабскапіта́н, унтерофіце́р.

Примітка 1. Із власною назвою (прізвищем) такі компоненти пишемо з дефісом: «Анти-Дюринг», екс-Югослáвія.

Примітка 2. У компонента анти- кінцевий и в позиції перед голосним наступного слова не переходить в і: антиелектро́н, антиімперіалісти́чний, антиінфекці́йний, антиінфляці́йний, антиістори́чний, антиоки́слювач, антиурядо́вий (див.: § 31).

5) складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник, записаний словом: двадцятип’ятиповерхóвий, двобі́чний, двоóкий, півтораметрóвий, п’ятсотдвадцятип’ятирíччя, сімдесятирі́ччя, сімсотсорокарíччя, сорокарíчний, сторі́ччя, тривідсо́тковий, трикýтник, трия́русний, чотириáктний, чотиримі́сячний.

5. З дефісом пишемо:

1) слова, утворені повторенням того самого дієслова, що виражають інтенсивну дію: писа́в-писа́в, роби́в-роби́в, ходи́в-ходи́в; прикметника чи прислівника, що передають високий ступінь вияву ознаки: бі́лий-бі́лий, бага́то-бага́то, далéко-далéко, леге́нький-леге́нький, ле́две-ле́две, си́ньо-си́ньо, ти́хо-ти́хо;

2) складні слова, утворені внаслідок поєднання слів синонімів: ги́дко-бри́дко, зро́ду-ві́ку, ти́шком-ни́шком, ча́сто-гу́сто; слів-антонімів: більш-менш, ви́димо-неви́димо, купíвля-прóдаж; близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: ба́тько-ма́ти (батьки), хліб-сі́ль (їжа); слів із тим самим коренем, але з різними закінченнями, префіксами чи суфіксами: вели́кий-превели́кий, з да́вніх-даве́н, з ді́да-пра́діда, ма́ло-пома́лу, пові́к-ві́ки, ра́дий-раді́сінький, си́ла-силе́нна, ти́хий-тихе́сенький.

Примітка. Два однакових іменники або числівники, один з яких має форму називного відмінка, а другий — орудного, пишемо окремо: кінéць кінцéм, честь чéстю, чин чúном, однúм однá.

3) складні слова, що означають приблизність: день-дру́гий, годи́на-дві, не сього́дні-за́втра, три-чоти́ри.

Примітка. Поєднання слів зі значенням приблизності або певних числових меж можуть складатися й з двох числівників, позначених цифрами. У такому разі між ними ставимо тире: 3 —4 дні, у́чні 8 — 10 клáсів.

4) складні вигуки та звуконаслідування, утворені переважно повторенням того самого звукосполучення: гей-гéй, ґе-ґе-ґé, дзень-дзелéнь, їй-бóгу, їй-прáво, кру-крý, ку-кý, курлú-курлú, ого-го-гó, ой-ой-óй, ох-хо-хó, тук-тýк, тьох-тьóх;

5) скорочення з належними до них цифрами: Ан-124, Ан-225, Б-17, БУ-1, ДС-3, ЖЕК-9, Зеленбу́д-4, Су-53, Ту-154, Як-42;

6) числівниково-літерні найменування класів, будинків, корпусів, поштових відділень тощо: 7-А клас, 10-В клас, будúнок № 28-Г, кóрпус 3-А; Кúїв-1;

7) ініціальну абревіатуру, написану великими або малими літерами, з будь-яким словом: ВІЛ-інфéкція, ДНК-анáліз, ДНК-експерти́за, ВІП-зáла, е-декларувáння, е-декларáція;

8) дві ініціальні абревіатури, написані великими літерами: ВІЛ-СНІД;

9) слова-терміни, до складу яких уходить літера алфавіту: П-поді́бний, Т-поді́бний;

10) за традицією карт-блáнш, стáтус-кво та ін.

§ 36. Складні іменники

1. Разом пишемо:

1) складні іменники, у яких поєднані за допомогою сполучного голосного звука дві основи, друга з яких — віддієслівного походження: водопíй, водолáз, газогíн, глибиномíр, глинокóп, дроворýб, лісоспла́в, ляльковóд, металорíз, м’ясої́д, самохі́д, сінокíс, солевáр, стрічкорíз, теплово́з, трубоклáд, хлібодáр, хліборíз;

2) складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ за допомогою сполучного голосного звука: білокрі́вці, високогíр’я, густолíсся, дрібнóліс, жовтóцвіт, синьоцві́т, червононíжка, червонопíрка, чорнóзем, чорно́ліс, чорнóслив;

3) складні іменники, утворені за допомогою сполучного голосного звука з двох іменникових основ: верболі́з, газобало́н, глинопісóк, лісосте́п, людинодéнь, льонолавсáн, металоплáст, носорі́г, сталебетóн, тóннокіломе́тр, торфогні́й, шлакоблóк), а також іменники, першою частиною яких є незмінна основа іншомовного походження на о, а: автомагістрáль, агрокультýра, велопробі́г, відеофі́льм, дискомýзика, кінозáл, радіокомітéт, стереоекрáн, фотоспрáва, єврорúнок, нанодіагно́стика; медіалінгві́стика;

4) складні іменники, утворені з дієслова у формі другої особи однини наказового способу та іменника: горúцвіт, зірви́голова, перекоти́по́ле, пройдúсвіт; Колúвушко, Непúйпиво, Непúйвода, Перебúйніс, Тягнúбік, Убúйвовк (прізвища);

5) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівників дев’яносто, сто — називного), іменникової основи та суфікса: дванадцятито́нка, двохсотрі́ччя, дев’яностоп’ятирíччя, дев’яносторíччя, стоп’ятдесятирі́ччя, сторíччя, трьохсотп’ятдесятирíччя, шестидéнка.

Примітка. Якщо такий числівник у складних іменниках означає дво-, тризначне число і записаний цифрами, то його приєднуємо до другої частини за допомогою дефіса: 750-рі́ччя, 900-рíччя.

6) складні іменники з першою частиною напів-, полу-: напівавтомáт, напівімлá, напівкýщ, напівлюдúна, напівмáвпа, напівпітьмá, напівпрáвда, напівфабрикат; полýдрабок. полýкіпок, полýмисок.

Примітка. Невідмінюваний числівник пів зі значенням ‘половина’ з наступним іменником — загальною та власною назвою у формі родового відмінка однини пишемо окремо: пів áркуша, пів відрá, пів годúни, пів лі́тра, пів мíста, пів огіркá, пів óстрова, пів я́блука, пів я́щика, пів я́ми; пів Єврóпи, пів Кúєва, пів Украї́ни. Якщо ж пів з наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо разом: півáркуш, пíвдень, півзáхист, півкóло, півкýля, півлі́тра (розм. ‘пляшка з горілкою або іншою випивкою ємністю 0,5 літра’), півмі́сяць, півóберт, півовáл, півóстрів.

7) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурто́к, радіоспектрогеліогрáфія, світловодолікува́ння, термогідродина́міка.

2. З дефісом пишемо:

1) складні іменники, утворені з двох самостійних іменників без сполучного голосного звука.

У них відмінюємо або обидва іменники, або тільки другий. Обидва іменники відмінюємо, якщо вони означають:

  • спеціальність, професію, наукові звання: гінекóлог-ендокринóлог, лі́кар-еко́лог, магніто́лог-астроно́м, худóжниця-карикатурúстка, член-кореспонде́нт;
  • протилежні за змістом поняття: купі́вля-про́даж, ро́зтяг-стиск;
  • казкових персонажів: Зáйчик-Побігáйчик, Лисúчка-Сестрúчка, Цап- Відбувáйло;
  • рослини: брат-і-сестрá.

2) другий іменник складного слова відмінюємо, якщо перший:

  • визначає певну прикмету чи особливість предмета, особи, явища, названих другим: бíзнес-план, бі́знес-проє́кт, блок-систéма, буй-ту́р, ди́зель-мото́р, до́пінг-контрóль, дур-зíлля, жар-пти́ця, інтерне́т-видáння, інтерне́т-пóслуга, ко́зир-ді́вка, компа́кт-диск, кре́кінг-проце́с, піа́р-áкція, піа́р-кампáнія, розрúв-трава́, фан-клýб, фі́тнес-клуб, чар-зі́лля;
  • є назвою літери грецького алфавіту, що лексикалізувалася: áльфа-прóмені, áльфа-рóзпад, áльфа-частúнка, бéта-прóмені, бéта-рóзпад, бéта-частúнка, дéльта-промíння, дéльта-фýнкція, дéльта-частúнка;
  • разом із другим становить єдине найменування військового звання, державної посади (генера́л-лейтена́нт, генерáл-майóр, прем’є́р-мінíстр), одиниці вимірювання чого-небудь (кілова́т-годи́на, мегавáт-годúна), узвичаєних музичних понять (до-діє́з, мі-бемóль, сі-бемóль, соль-діє́з та ін.), проміжних сторін світу (норд-ве́ст, норд-о́ст), деяких рослин (сон-травá, мáти-й-мáчуха);
  • є невідмінюваним іменником іншомовного походження: сýші-бар, караóке-бар;

3) складні іменники, утворені з двох самостійних слів за допомогою сполучного голосного о: монгóло-татáри, ýгро-фíни, А́встро-Угóрщина;

4) першу частину складного слова (написану разом або з дефісом), за якою вжите слово з такою самою, як у першої, другою частиною: áудіо- та відеопродýкція, кýлько- й роликопідши́пники, нáціє- й державотвíрні процéси, рáдіо- й телеапарату́ра, тéпло- й гідроелектроста́нції.

§ 37. Прикладка

Між прикладкою та означуваним іменником ставимо дефіс або ж пишемо їх окремо, що залежить від їхнього значення та місця одне щодо одного.

Примітка. Про вживання розділових знаків із поширеними прикладками читай у § 121.

1. Дефіс ставимо:

1) якщо означальний (прикладковий) іменник ужито після означуваного іменника: вовк-жадню́га, ді́вчина-розу́мниця, земля́-мáти, козáк-характéрник, краї́на-інвéстор, краї́на-кредитóр, мóва-джерелó, мóва-посерéдниця, óчі-намистúнки, хло́пець-патріóт, хлóпчик-мізúнчик, Украї́на-нéнька.

2) якщо означальним іменником є родова назва, ужита після іменника — видової назви: Дніпрó-рікá, звіробíй-травá, Йордáн-рíчка, Сапýн-горá;

3) якщо означуваний і означальний іменники можуть мінятися місцями, але означальну роль виконує другий іменник: ді́вчина-грузи́нка і грузи́нка-ді́вчина, учи́тель-фі́зик і фі́зик-учи́тель, худо́жник-пейзажи́ст і пейзажи́ст-худо́жник;

4) якщо означальний іменник уходить до складу терміна, де він утратив своє значення, унаслідок чого постав складний іменник без сполучного звука: гриб-парази́т, жук-корої́д, зáєць-біля́к, зáєць-русáк, льон-довгуне́ць, льон-кучеря́вець, льон-сирéць.

2. Дефіс не ставимо:

1) якщо означальний іменник ужито перед означуваним: не́нька Украї́на:

2) якщо означальний іменник є видовою назвою щодо першого іменника — родової назви: горá Сапýн, держа́ва Украї́на, мі́сто Ки́їв, ріка́ Дніпрó, селó Мóринці, трава́ звіробі́й.

§ 38. Складні числівники

1. Разом пишемо:

1) складні кількісні числівники: одинáдцять, півторá, п’ятдеся́т, три́ста (трьохсо́т, трьомстáм, трьомастáми, (на) трьохстáх);

2) складні порядкові числівники, останнім компонентом яких є -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний: дев’ятисо́тий, трьохсо́тий; двохтúсячний, десятитúсячний, п’ятсоттридцятити́сячний; чотирьохмільйо́нний, п’ятдесятимільйóнний, шістдесятип’ятимільйо́нний; семимілья́рдний, трьохмілья́рдний.

Примітка 1. Складені кількісні та порядкові числівники пишемо окремо: ти́сяча п’ятсо́т, три́дцять ві́сім; мільйóн трьохти́сячний, мілья́рд чотирьохмільйóнний, ти́сяча дев’ятсо́т вісімдеся́т восьмий.

Примітка 2. Кількісні та порядкові числівники, до складу яких уходить форма з половиною й под., також пишемо окремо: дві з половúною тúсячі, три з полови́ною ти́сячний загі́н.

2. З дефісом пишемо порядкові числівники, перша частина яких передана цифрами: 3-ти́сячний, 35-мільйо́нний, 4-мілья́рдний.

§ 39. Складні займенники

1. Разом пишемо складні неозначені займенники, утворені від займенників інших семантичних груп за допомогою словотворчих часток аби-, ані-, де-,-сь: абúхто (абúкого, абúкому і т. д.), абúякий (абúякого, абúякому і т. д.), абúчий (абúчийого, абúчийому і т. д.), аніхтó (анікóго, анікóму і т. д.), аніщó (анічóго, анічóму і т. д.), анія́кий (анія́кого, анія́кому і т. д.), анічúй (анічийóго, анічийóму і т. д.), дéхто (дéкого, дéкому і т. д.), дéщо (дéчого, дéчому і т. д.), дéякі (дéяких, дéяким і. т. д.), хтось (когóсь, комýсь і т. д.), щось (чогóсь, чомýсь і т. д.) якúйсь (якóгось, якóмусь і т. д.), котрúйсь (котрóгось, котрóмусь і т. д.).

2. З дефісом пишемо складні неозначені займенники, що мають у своєму складі словотворчі частки будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-: будь-хто́, (будь-когó і т. д.), будь-що́ (будь-чого́ і т. д.), будь-чи́й, будь-яки́й; котри́й-будь, хто-бу́дь, чий-бу́дь, що-бу́дь, яки́й-будь; котрúй-не́будь, хто-не́будь, чий-не́будь, що-не́будь, яки́й-не́будь; кáзна-хто, кáзна-чий, ка́зна-що, кáзна-якúй; хто́зна-яки́й; бóзна-що. Але: будь у ко́го, будь на чо́му, ка́зна з ким, хтóзна при ко́му, бóзна в ко́го, бо між часткою і займенником ужито прийменник.

§ 40. Складні прикметники

1. Разом пишемо складні прикметники зі сполучними голосними о, е (е після м’якого приголосного та графічно є після й); з першою іменниковою основою на приголосний; з першою числівниковою основою на и, о, а, що виконують роль сполучного голосного, та на приголосний. Вони охоплюють:

1) складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуть разом: агрокультýрний (агрокультýра), електросилови́й (електроси́ла), лісостеповúй (лісостéп), монокультýрний (монокультýра), м’ясозаготівéльний (м’ясозаготíвля), радіофізи́чний (радіофі́зика), самохі́дний (самохі́д), сірковóдневий (сірковóдень), теплообмі́нний (теплоо́бмін), хлібозаготіве́льний (хлібозаготі́вля), цементобетóнний (цементобетóн), чорнозéмний (чорнóзем);

2) складні прикметники, утворені з іменника та узгодженого з ним прикметника: високоврожáйний (висóкий урожáй), внутрішньоóчний (внýтрішнє óко), довгохвильовúй (дóвгі хви́лі), загальнодостýпний (загáльний дóступ), загальноосвíтній (загáльна осві́та), західноукраї́нський (Зáхідна Украї́на), зовнішньополітúчний (зóвнішня полíтика), короткостебловúй (корóтке стеблó), легкоатлетúчний (легка́ атле́тика), мовностильовúй (мóвний стиль), молочнопромислóвий (молóчна промислóвість), м’якопіднебíнний (м’якé піднебíння), народногосподáрський (нарóдне господáрство), народнопоетúчний (нарóдна поéзія), низькопродуктúвний (низькá продукти́вність), первіснообщúнний (первíсна общи́на), правоберéжний (прáвий бéрег), сільськогосподáрський (сільське́ господáрство), східнослов’я́нський (схі́дні слов’я́ни);

3) складні прикметники, утворені з дієслова і залежного від нього безсуфіксного іменника: волелю́бний, деревообрóбний, машинобудівнúй, світлопоглинáльний, сміттєочиснúй, соломоподрíбнювальний, сталерозливнúй, струмовимíрювальний.

Примітка. Якщо друга частина походить від префіксального дієслова, то складний прикметник пишемо з дефісом: вантáжно-розвантáжувальний, контрóльно-вимі́рювальний;

4) складні прикметники, перший компонент яких утворений від прислівника, а другий — від прикметника: багатопрогі́нний, важкорозчúнний, круглообертáльний, легкозайми́стий, малочутлúвий, сильнодíйний, тонкомíрний, тугопла́вкий чи від дієприкметника: багатоспрямóваний, важкопрогнозóваний, високооплáчуваний, густозасéлений, довгоочíкуваний, маловжúваний, низькооплáчуваний, новоутвóрений, новозаснóваний, різноспрямóваний, свіжозрýбаний, свіжоскóпаний, слабконатя́гнутий, тонкомéлений, тонкорозпорóшений.

Примітка 1. Прислівники, утворені з відносних (зрідка — якісних) прикметників, здебільшого зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолю́тно сухи́й, валéнтно пов’я́заний, вíльно конвертóваний, діаметра́льно протиле́жний, компете́нтнісно орієнто́ваний, наукóво обґрунто́ваний, послідо́вно миролю́бний, професíйно орієнто́ваний, соціáльно актúвний, соціáльно свідо́мий, соціáльно небезпéчний, суспі́льно кори́сний, суспі́льно необхі́дний, хімі́чно стійкúй, чíтко окре́слений.

Примітка 2. У складних термінах перший прислівниковий компонент, що уточнює значення другого прикметникового компонента, пишемо разом із ним: видовженотупоконі́чний, короткогрушоподі́бний, округлояйцеподі́бний;

5) складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основний, переважно термінологічний зміст передає останній прикметник, а попередні лише звужують, уточнюють його: вузькодіалéктне (мóвне я́вище), глибокозадньоязикóвий (звук), давньоверхньоніме́цька (мóва), двовуглеки́слий (газ), лінгвостилісти́чні (особли́вості), середньоверхньоніме́цька (мóва), середньонижньоніме́цька (мóва); також — глухоніми́й, сліпоглухоніми́й;

6) складні прикметники, першою частиною яких є іменник з основою на м’який приголосний: вуглецевмі́сний та на й: кальцієвмі́сний, натрієвмі́сний;

7) складні прикметники з першою іменниковою основою на приголосний: натрійоргані́чний, хлорфено́льний;

8) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний словом, з основою на и: двадцятиповерхо́вий, десятиметрóвий, п’ятдесятитóнний, семиразо́вий, стодвадцятип’ятирі́чний, трипудо́вий, чотириколісний, о: двометро́вий, двоосьови́й, столітро́вий, а: сорокагоди́нний, сорокаде́нний та на приголосний: піввіде́рний, півкілограмо́вий, півкілометро́вий, півлітро́вий.

2. З дефісом пишемо:

1) складні прикметники, утворені від складних іменників, що їх також пишуть із дефісом: генера́л-губерна́торський (генера́л-губерна́тор), ди́зель-мото́рний (ди́зель-мото́р), монгóло-татáрський (монгóло-татáри), націонáл-патріотúчний (націонáл-патріóт), норд-о́стовий (норд-о́ст), сі-бемóльний (сі-бемóль), соціа́л-демократи́чний (соціа́л-демокра́т), патріотúчний (соціа́л-патріóт), соціа́л-пацифíстський (соціа́л-пацифíст), ýгро-фíнський (ýгро-фíни); Іва́но-франкíвський (Іва́но-Франкíвськ), Пýща-водúцький (Пýща-Води́ця);

2) складні прикметники, утворені за допомогою сполучного голосного о з двох прикметникових основ; вони об’єднують:

  • складні прикметники, основи яких називають незалежні поняття агра́рно-промислóвий, архітектýрно-будіве́льний, військо́во-морськи́й, військо́во-польови́й, військо́во-спорти́вний, воє́нно-промисло́вий, воє́нно-стратегі́чний, електро́нно-обчи́слювальний, киснéво-воднéвий, крáпково-штриховúй, культу́рно-техні́чний, лінíйно-стрічковúй, лісопи́льно-струга́льний, мо́вно-літерату́рний, молóчно-м’яснúй, музúчно-танцювáльний, м’я́льно-тіпáльний, навча́льно-виховни́й, навчáльно-наукóвий, наукóво-експериментáльний, науко́во-прикладнúй, постача́льно-збу́товий, свердли́льно-довба́льний, свердлúльно-шліфувáльний, свинцéво-мíдний, спúнно-черевнúй, столя́рно-тесля́рський, судúнно-капіля́рний, сушúльно-сортувáльний, суспі́льно-політи́чний, худóжньо-реставрацíйний; між компонентами таких складних прикметників можна вставити сполучник і, пор.: агра́рний і промисло́вий, навча́льний і виховнúй.

Примітка. Складні субстантивовані прикметники військовозобов’я́заний, військовополоне́ний пишемо разом;

  • складні прикметники, перша основа яких закінчується на -ико (-іко): діале́ктико-матеріалісти́чний, істо́рико-культу́рний, лíрико-епíчний, лóгіко-граматúчний, мéдико-генетúчний, меха́ніко-математи́чний, полі́тико-економі́чний, хíміко-бактеріологíчний;
  • складні прикметники, перша основа яких не має прикметникового суфікса, але за змістом вона однорідна з другою основою зóлото-валю́тний, крохма́ле-па́токовий, м’я́со-во́вня́ний, м’я́со-моло́чний, м’я́со-сáльний, м’я́со-яє́чний, óвоче-картопля́ний, óвоче-молóчний, цýкро-протеї́новий.

Примітка. Складні прикметники такого зразка, уживані як наукові терміни, пишемо разом: головонóгі;

  • складні прикметники, основи яких означають якість із додатковим відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: блаки́тно-си́ній, гіркува́то-солóний, жóвто-блакúтний, жовтувáто-рожéвий, ки́сло-соло́дкий, моло́чно-бі́лий, сі́ро-голуби́й, сліпýчо-бíлий, те́мно-зеле́ний, черво́но-зеле́но-си́ній, але: жовтогаря́чий, червоногаря́чий (окремі кольори);
  • складні прикметники, основи яких називають проміжні сторони світу: півдéнно-зáхідний, півде́нно-схі́дний, півні́чно-за́хідний, півні́чно-схі́дний; 3) складні прикметники, утворені за допомогою сполучного голосного о з двох прикметникових основ, що називають поняття з уточнювальним змістом: всесві́тньо-істори́чний, літерату́рно-худо́жній, наро́дно-ви́зво́льний, підзо́листо-боло́тний;

4) складні прикметники, перша основа яких є числівником, записаним цифрою, але в його вимові наприкінці з’являється голосний и: 20-поверхо́вий, 7-разо́вий, 125-рі́чний, 30-кілограмóвий; о: 90-метро́вий, 90-рі́чний, 100-годи́нний; а: 40-гра́дусний, 40-де́нний.

§ 41. Прислівники

1. Разом пишемо:

1) прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: відни́ні, відтепе́р, дони́ні, дотепе́р, забага́то, задо́вго, зана́дто, набага́то, наві́чно, нада́лі, надо́вго, наза́вжди́, назо́всім, на́скрізь, наспра́вді, невтямки́, негара́зд, ота́к, ота́м, оту́т, повсю́ди, поде́куди, позавчо́ра, поза́торік, потро́ху, утри́чі.
Примітка. Від таких прислівників потрібно відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, уживаними зі значенням іменника. Такі сполучення пишемо окремо: від сього́дні, до за́втра, на за́втра, на по́тім (пор. не відклада́йте цього́ до за́втра, на за́втра, на по́тім); за багато (пор.: забага́то гуля́єш і за бага́то ро́ків упе́рше приїхав), на багато, на добра́ніч, на ура́;

2) прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: бе́звісти, вбік (убі́к), вве́чері (уве́чері), вво́лю (уво́лю), вго́лос (уго́лос), вгорі́ (угорі́), вго́ру (уго́ру), вдень (уде́нь), взи́мку (узи́мку), взнаки́ (узнаки́), вниз (уни́з), відра́зу, вкрай (укра́й), вку́пі (уку́пі), влад (ула́д), влі́тку (улíтку), внизу́ (унизу́), вночі́ (уночі́), восени́, впень (упе́нь), впере́д (уперéд), впо́перек (упóперек), впо́ру (упóру), враз (ура́з), врáнці (урáнці), вре́шті (урéшті), врі́вень (урі́вень), врі́вні (урíвні), вряд (уряд), всере́дині (усерéдині), вслід (услі́д), всмак (усма́к), вщерть (уще́рть), дове́рху, дові́ку, довко́ла, дово́лі, догори́, додо́лу, додо́му, доку́пи, дони́зу, дотла́, доще́нту, за́між, за́очі, запі́вніч, за́раз, заразо́м, збо́ку, зве́рху, зві́ку, згори́, зза́ду, зіспо́ду, зни́зу, зо́зла, зо́кола, зра́зу, зра́нку, зре́штою, зро́ду, зсере́дини, на́бік, наве́рх, наверху́, навесні́, нави́воріт, наві́к, наві́ки, на́віч, наго́ру (але на-гора́), надве́чір, надво́рі, на́дголодь, на́дзелень, надмі́р, надмі́ру, наза́д, нани́з, нанизу́, наоста́нок, наоста́нку, напа́м’ять, напере́д, наполови́ну, напоча́тку, напри́клад, напро́весні, нара́з, наре́шті, на́рі́вні, наси́лу, наспі́д, наспо́ді, насторо́жі, наяву́, о́бік, о́біч, одві́ку, о́пліч, підря́д, по́біч, пове́рх, пові́к, пово́лі, поза́ду, по́ночі, по́пліч, по́руч, по́ряд, посере́дині, поча́сти, скра́ю, спе́реду, споча́тку;

3) прислівники, утворені сполученням прийменника з віддієслівним коренем: впа́м’ятку (упáм’ятку), вперéміш (уперéміш), вплав (упла́в), вплач (упла́ч), вро́зкид (урóзкид), вро́зліт (урóзліт), вро́зсип (урóзсип), врóзтіч (урóзтіч), нави́літ, наві́дліг, навідрі́з, наза́хват, наздога́д, назу́стріч, наперебі́й, напере́ваги, навперева́ги, наперекі́р, наперері́з, напідпи́тку, напока́з, напо́хваті, напроло́м, напропа́ле, наро́зхват, на́скоком, на́спіх;

4) прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: відда́вна, воста́ннє, вручну́ (уручнý), до́гола́, допі́зна, зави́дна, за́молоду, за́ново, затéмна, зви́сока, зга́рячу, зле́гка, злі́ва, зно́ву, зрі́дка, напе́вне, на́різно, нашвидку́, поблизу́, пома́лу, спо́вна́, спро́ста, сп’я́ну;

5) прислівники, утворені сполученням прийменника та числівника: вдвóє (удвóє), втрóє (утрóє), вчéтверо (учéтверо) і т д.; впéрше (упéрше), вдрýге (удрýге), втрéтє (утрéтє) і т. д.; на́дво́є, на́тро́є, начéтверо і т. д.; удво́х, утрьо́х, учотирьóх і т. д.; водно́, заодно́, пооди́нці, спéршу;

6) прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічию́ (унічию́), втім (утíм), наві́що, на́що, передусі́м, почі́м, почо́му, але: до чо́го, за ві́що, за що́ та ін. в ролі додатків;

7) прислівники, утворені сполученням кількох прийменників з основою слова будь-якої частини мови: вдóсвіта (удóсвіта), вподóвж (уподóвж), завбі́льшки, завгли́бшки, завдо́вжки, завто́вшки, завча́су, завши́ршки, знадво́ру, навздогі́н, на́взнак, навки́дьки, навко́ло, навкруги́, навкула́чки, навми́сне, навпаки́, навпере́йми, навпри́сядки, навпросте́ць, навря́д, на́вска́ч, на́вскі́с, навскоси́, навспра́вжки, на́встіж, навтікача́, наздогі́н, нао́сліп, напогото́ві, позавчо́ра, попідти́нню, спідло́ба;

8) складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босо́ніж, водно́сталь, ліво́руч, мимово́лі, мимої́здом, мимохі́дь, мимохі́ть, наса́мперед, натще́серце, нашвидку́ру́ч, оба́біч, обі́руч, очеви́дно, повсякча́с, право́руч, привселю́дно, самохі́ть, стрімголо́в, тимчасо́во, чимду́ж, чимра́з;

9) прислівники, утворені поєднанням словотворчих часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- зі словом будь-якої частини мови: аби́куди, аби́як; аніскі́льки, анітеле́нь, анітро́хи, анічичи́рк, анія́к; деда́лі, деі́нде, де́коли, де́куди; чима́ло; щове́чора, щогоди́ни, щода́лі, щоде́нно, щодня́, щоду́ху, щомі́сяця, щомо́га, щонайбі́льше, щонайдо́вше, щонайду́жче, щонайкра́ще, щонайме́нше, щонайши́рше, щоно́чі, щопра́вда, щора́з, щора́зу, щоро́ку, щоси́ли, щохвили́ни і т. д, якомо́га, я́кось і яко́сь (з різними значеннями), якра́з, якнайбі́льше, якнайду́жче, якнайдóвше і т. д.

Примітка. Потрібно відрізняти прислівники, утворені з прийменників або часток і слів різних частин мови (їх пишемо разом), від прийменників або часток та іменників, прикметників, займенників, прислівників, що зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови (їх пишемо окремо). Пор.: Він повернув убік і Хтось ударив спортсмена у бік. Спочатку було слово і З початку розмови вони зрозуміли вашу думку. Прочитай вірш напам’ять і На пам’ять він подарував мені книжку. Усередині щось дуже заболіло і Це правило шукай у середині розділу. Хлопці домовилися йти вкупі до міста і У купі піску гралися діти. Зауважую вам востаннє і Вони постукали в останнє вікно. Ми чуємо це вперше і Зайдемо в перше село. Утім, я не заперечую і У тім спектаклі виступав і я. Ми зробили чимало і Чи мало вам допомагали в житті? Нащо було починати справу? і На що ви натякаєте? Ми теж виступали на зборах і Він говорив те ж, що і я. Якось уже воно буде і Як ось і батько на поріг.

2. Окремо пишемо:

1) прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, у яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і поєднаним із ним іменником можливе означення, виражене прикметником, займенником, числівником: без ві́дома, без жа́лю́, без кінця́, без кінця́-кра́ю, без кра́ю, без ла́ду́, без лі́ку, без мети́, без на́міру, без пуття́, без слі́ду, без смаку́, без су́мніву, без уга́ву, без упи́ну, без че́рги, в (у) за́тишку, в (у) нагоро́ду, в (у) но́гу, в о́бмін, в обрі́з, в (у) по́зику, в (у) ці́лості, до бі́са, до вподо́би, до гу́рту, до ді́ла, до заги́ну, до запита́ння, до кра́ю, до кри́хти, до ладу́, до ли́ха, до лиця́, до мі́ри, до ноги́, до обі́ду, до оста́нку, до па́ри, до пня́, до поба́чення, до пори́, до пуття́, до ре́чі, до ре́шти, до смаку́, до сме́рті, до снаги́, до сього́дні, за годи́ни, за дня́, за кордо́н, за кордо́ном, за раху́нок, за сві́тла, з бо́лю, з-за кордо́ну, з кра́ю в край, з переля́ку, з ра́дості, з розго́ну, на бігу́, на бі́с, на вагу́, на ве́сну (але навесні́), на ви́бір, на видноті́, на ві́дча́й, на відмі́нно, на віку́, на га́му́з, на го́лову, на ди́во, на дозві́ллі, на жа́ль, на зло́, на зразо́к, на льоту́, на ми́ть, на ніщо́, на о́ко, на пору́ки, на проща́ння, на ра́дість, на ра́дощах, на ру́ку, на самоті́, на світа́нку, на скаку́, на сла́ву, на сло́во, на смі́х, на со́вість, на со́ром, на ходу́, на шко́ду, на ща́стя, над си́лу, не з руки́, ні на грі́ш, під бо́ком, під го́ру, під си́лу, по зако́ну, по змо́зі, по зна́ку́, по пра́вді, по си́лі, по со́вісті, по сусі́дству, по су́ті, по че́рзі, по щи́рості, уві сні́, у по́міч, у стокра́т, че́рез си́лу, як тре́ба;

2) словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — займенників, числівників) та одного або двох прийменників: від ра́нку до ве́чора, день у де́нь, з бо́ку на бі́к, з дня на оди́н в оди́н, раз у ра́з, рік у рі́к, сам на сáм, час від чáсу;

3) словосполуки, що виконують у реченні функцію прислівника і утворені з узгоджуваного прикметника (числівника, займенника) та іменника: дру́гого дня, те́мної но́чі, тим ра́зом, тим чáсом;

4) прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по дво́є, по тро́є, по че́тверо.

3. З дефісом пишемо:

1) прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника-префікса по та суфіксів -ому або -(к)и, зрідка — -(ч)и, -(ж)и: по-ба́тьківському, по-бойово́му, по-бра́тньому, по-господа́рському, по-і́ншому, по-коза́цькому, по-на́шому, по-сво́єму, по-сусі́дському, по-украї́нському, по-христия́нському; по-ба́тьківськи, по-брате́рськи, по-господа́рськи, по-лю́дськи, по-сусі́дськи, по-украї́нськи; по-за́ячи, по-ведме́жи; також по-лати́ні.

Примітка 1. У прислівниках такого зразка, утворених від складних прикметників, що їх пишемо з дефісом, дефіс ставимо тільки після по-: по-соціалдемократи́чному, по-генералгубернáторському.

Примітка 2. Прийменник по пишемо окремо від форми місцевого відмінка іменника батько: по бáтькові;

2) прислівники, утворені за допомогою прийменника-префікса по від порядкових числівників: по-пе́рше, по-дру́ге, по-тре́тє і т. д.;

3) неозначені прислівники, що мають у своєму складі словотворчі частки будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: будь-де́, будь-коли́, будь-куди́; коли́-будь, куди́-будь; де-не́будь, коли́-не́будь, куди́-не́будь, як-не́будь; ка́зна-де, ка́зна-коли́; аби́-то, де́сь-то, та́к-то; хто́зна-де, хто́зна-як;

4) складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди́-годи́, десь-і́нде, десь-і́нколи, сяк-та́к та ін.;

5) складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів чи зі службовими словами між ними: дале́ко-дале́ко, ле́две-ле́две, ось-о́сь, тúхо-тúхо; будь-що-бу́дь, віч-на́-віч, всього́-на́-всього, де-не-де́, коли́-не-коли́, пліч-о́-пліч, хоч-не-хо́ч, як-не-я́к;

6) прислівники термінологічного характеру за традицією: де-фáкто, де-ю́ре.

§ 42. Прийменники

1. Разом пишемо:

1) складні прийменники, утворені сполученням одного або двох (іноді — трьох) прийменників зі словом будь-якої частини мови: вна́слідок (уна́слідок), вподо́вж (уподо́вж), впродóвж (упродóвж), за́мість, навздогíн, навко́ло, навперéйми, назýстріч, напередо́дні, наприкінці́, повздóвж;

2) складні прийменники, утворені з двох і більше простих прийменників: за́для, зара́ди, окрі́м, по́за, помі́ж, по́над, попере́д, по́при, посе́ре́д, про́між.

2. З дефісом пишемо складні прийменники, початковим компонентом яких є прості прийменники з, із: з-за (і́з-за), з-над, з-пе́ред, з-під (із-пі́д), з-по́за, з-по́між, з-по́над, з-по́під, з-по́серед, з-про́між.

3. Окремо пишемо складені прийменники у (в) ра́зі, під кіне́ць, під ча́с.

§ 43. Сполучники

1. Разом пишемо складні сполучники, утворені внаслідок поєднання повнозначних чи службових слів із частками або прийменниками: ані́ж, зате́, мо́вби, на́чеб, на́чебто, немо́в, немо́вби, немо́вбито, нена́че, нена́чебто, ні́би, ні́бито, ніж, о́тже, ото́ж, причо́му, проте́, се́бто, то́бто, це́бто, щоб, якби́, якщо́; також слова: або́що, то́що.

Примітка. Складні сполучники зате́, проте́, щоб, якби́, якщо́ треба відрізняти від спільнозвучних займенників (те, що) та прислівника (як), що їх пишуть із простими прийменниками за, про та часткою би (б) окремо. Сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників (а, але, однак), тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те — не можна, пор.: Хоч не застав Івана вдома, зате пройшовся і За те оповідання його похвалили.

Сполучник щоб відрізняється від займенника що із часткою б тим, що на займенник що виразно падає логічний наголос. Пор.: Він сказав, щоб усі прийшли і Що б ви сказали, коли б я не приїхав?

Сполучники якби, якщо відрізняються від спільнозвучного з ними прислівника як із часткою би та займенником що тим, що вони поєднують частини в складному реченні, а на прислівник як завжди падає логічний наголос. Пор.: Якби тут був мій товариш, я був би щасливий і Як би краще виконати це завдання! Якщо хочеш, допоможу тобі і Як що трапиться, нарікай на себе.

2. Окремо пишемо:

1) сполучники із частками би (б), же (ж): коли́ б, коли́ б то, хо́ч би, хоча́ б, або́ ж, адже́ ж, але́ ж, бо ж, о́тже ж;
2) складені сполучники: дарма́ що, для то́го щоб, зати́м що, з то́го ча́су як, зважáючи на те що, з óгляду на те що, незважа́ючи (невважа́ючи) на те що, пóпри те що, до тóго як, пі́сля то́го як, та й, так що, тимча́сом як, тодí як, тому́ що, че́рез те що й под.
3. З дефісом пишемо сполучники отóж-то, ти́м-то, тíльки-но, томý-то.

§ 44. Частки

Частки пишемо окремо, а ті, що стали частиною іншого слова, разом та з дефісом.

1. Окремо пишемо:

1) частку не з дієсловами: не ї́сти, не пúти; не мо́же не ба́чити;

2) частку не з дієприкметниками, що виконують функцію присудка, з дієслівними формами на -но, -то в ролі головного члена односкладного речення та з дієприслівниками: Праця не закінчена; Праці не закінчено; Підлога не вимита; Підлогу не вимито; Дивитися, не підходячи близько; Робити не поспішаючи;

3) частку не з дієприкметниками, якщо вони мають свої пояснювальні слова: Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами; Я відклав ще не дописаний лист;

4) частку не зі словом, з яким вона не становить єдиного поняття, а є лише запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю; То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс; Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання;

5) частку не з прикметниками у функції присудка, якщо вона заперечує ознаку, виражену ними: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає в Дніпро (єдине поняття).

Примітка. Якщо між не і відповідним прикметниковим присудком за змістом речення можливе є (був, була́ тощо), частку не потрібно писати окремо; якщо зв’язка на цьому місці порушує зміст, частку не треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий); але: Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований);

6) частку не з прикметником, що має пояснювальний займенник або прислівник із часткою ні, а також із прикметником, перед яким стоять слова зо́всім, аж нія́к: Ні до чого не здатна людина; Нітрохи не цікава лекція; Зовсім не великі обов’язки; Аж ніяк не приємні спогади;

7) частку не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також зі словами, що їх пишемо з дефісом: не ду́же, не зо́всім, не цілко́м, не від то́го, не до́сить, не мо́жна, не тре́ба; розмовля́ють не по-на́шому;

8) частку ні, переважно повторювану, уживану для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема в деяких стійких словосполученнях без дієслова (присудка): ні живи́й ні ме́ртвий, ні кро́ку да́лі, ні на ма́кове зе́рно́, ні па́ва ні ґа́ва, ні ри́ба ні м’я́со, ні се́ ні те́, ні сюди́ ні туди́, ні та́к ні ся́к;

9) частку ні з формами непрямих відмінків займенників, якщо між ними є прийменник: ні в ко́го, ні в я́кому, ні до ко́го, ні з ки́м, ні до чо́го, ні за́ що і ні за що́ (з різними значеннями), ні на́ що і ні на що́ (з різними значеннями), ні на я́кому;

10) частку що, яка входить до складених сполучників, прислівників та інших часток: дарма́ що, затúм що, ті́льки що, пóки що, хіба́ що, що́ ж до;

11) частку то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функцію підсилювальних часток;

12) частку би (б), за допомогою якої утворено форму умовного способу дієслова: зайшо́в би, пішла́ б, ходúло б, співáли б;

13) частку же (ж), що виконує видільну роль у реченні: Він же видатний письменник; Ходи ж зі мною;

14) частку то, що має у складі речення значення вказівності або визначальності: Нащо то одній людині стільки грошей?

2. Разом пишемо:

1) словотворчі частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі слів, належних до будь-якої частини мови: аби́що, аби́як; аніскі́льки, анітро́хи, анія́к; деда́лі, де́коли, де́котрий, де́що; чимале́нький, чима́ло; щове́чора, щогоди́ни, щоде́нник, щодня́, щодоби́, щоду́ху, щонайкра́щий, щопра́вда, щора́зу, щоси́ли; якнайшви́дше, якомо́га та ін.;

2) частки би (б), то, що в складі сполучників немóвби, нíби, щоб, якби́; немо́вбито, ні́бито; або́що, якщо́ (див. ще § 43) і частку же (ж) у складі стверджувальних часток авжéж, ая́кже, атóж;

3) -ся (-сь) (з походження — відзайменникова частка) у зворотних дієсловах: вмúвся (вмивсь), одягну́вся (одягну́всь), наї́вся (наї́всь);

4) -сь (з походження — відзайменникова частка) у складі займенників і прислівників: котри́йсь, котра́сь, котре́сь, хтось, щось, яки́йсь, яка́сь, якéсь; десь, звíдкись, колúсь, куди́сь, я́кось;

5) частку не, коли вона вжита на початку слова будь-якої частини мови як префікс, тобто якщо слово без цієї частки не вживане: неві́льник, него́да, неду́га, не́жить, немовля́, нена́висть, не́ук; незліче́нний, невпи́нний, невсипу́щий, нега́йний, нена́висний, ненаста́нний, непохи́тний, нестя́мний; нево́лити, незчу́тися, нена́видіти, нестя́митися, нéхтувати, нездужати (хворіти), непоко́їтися (хвилюватися), несла́вити (ганьбити); невдо́взі, неви́нно, невпи́нно, незаба́ром, непору́шно, непохúтно, несамови́то. Лише деякі з названих дієслів залежно від їхнього значення із часткою не пишемо окремо: не зду́жати (не змогти), не сла́вити (не прославляти);

6) частку не в складі префікса недо-, що вказує на неповний вияв дії, стану або якості: недобача́ти, недоїда́ти, недолю́блювати, недочува́ти; недови́конаний, недоде́ржаний, недозрі́лий, недока́заний, недооці́нений, недопи́саний, недоро́слий, недочу́тий; недо́биток, недо́їдок, недокрі́в’я, недо́літок, недорі́д, недося́жність, недоторка́нність, недо́ук. Якщо частку не вжито для заперечення дії, вираженої дієсловом із префіксом до, то її пишемо з таким дієсловом окремо, пор.: Він недочува́є і Він не дочýв моїх слів;

7) частку не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони разом означають єдине поняття: невмі́ння, нево́ля, неврожа́й, недо́ля, непра́вда, несподі́ванка; небалаку́чий, невда́лий, невесе́лий, невче́ний, недо́брий, незбагне́нний, немали́й, неписьме́нний, несміли́вий; неаби́хто, неаби́який; невдога́д, невже́, невпа́м’ятку, невтямки́, нега́дано, недале́ко, недарма́, неду́рно, не́хотя, а також із прийменниками (незважа́ючи на.., невважа́ючи на…) та сполучниками (немо́в, ненáче, ненáчебто);

8) частку не з дієприкметником, якщо він є означенням до іменника і не має своїх пояснювальних слів: незакі́нчена пра́ця, нез’ясо́вані пита́ння, непрочúтаний текст, неспросто́вані факти, незабýті імена;

9) частку ні із займенниками та прислівниками: ніхто́ (ніко́го), нічи́й (нічиї́м), ніщо́ (нічо́го), нія́кий (нія́кому); ні́де і ніде́, ніза́що, нізві́дки, нізвідкіля́, ні́коли і ніко́ли, нíкуди і нікýди, ніна́що, ніскі́льки, нітро́хи, ні́як і нія́к.

3. З дефісом пишемо:

1) словотворчі частки -бо, -но, -от, -то, -таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди́-бо; дава́й-но; ті́льки-но; так-о́т, як-о́т; отаки́й-то, сті́льки-то, ти́м-то, я́кось-то; важки́й-таки́, усе́-таки́, діста́в-таки́, так-таки́.

Примітка 1. Якщо між цими частками та словом, до якого їх приєднують, стоїть інша частка, усі троє слів пишемо окремо: іди́ ж бо; ті́льки ж но (повідомили); скі́льки ж то (написано); чи́м би то (втішити); усе́ ж таки (домовилися).

Примітка 2. Частку таки пишемо окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.

2) словотворчі частки будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- із займенниками і прислівниками: будь-хтó, будь-яки́й, будь-де, будь-коли́; коли́-будь; що-будь; хто-нéбудь, чий-нéбудь, кудú-нéбудь; кáзна-комý, кáзна-де, хтóзна-якúй, хтóзна-колú, бóзна-чий, бóзна-як;

3) частку не з власними назвами: не-Єврóпа, але із загальними назвами — разом: нелюдúна, неістóта, неосо́ба.