Перетворення Японії на третій центр світового господарства.

У січні 1989 р. помер імператор Хірохіто, який правив країною з 1926 р., і для багатьох людей старшого покоління асоціювався із традиційним укладом життя. Новий імператор Акіхіто (1933 р.н.), що обрав гаслом свого правління “Хейсей” (“Досягнення загального миру”), був більш відкритим, не приховував своїх симпатій до сучасних цінностей, а тому невдовзі став справжнім символом нової Японії.

На початку квітня 1989 р., виконуючи рішення партії, Нобору Такесіта пішов у відставку. Скандал, який розгортався навколо маклерської кампанії “Рікруто Космос Корпорейшн”, виявив, що в спекуляції акціями були замішані члени урядового кабінету. Хоча сам Такесіта й був поза підозрою, відчуваючи моральну відповідальність за своїх підлеглих, він залишив прем’єрське крісло.

Через запеклі партійні суперечки всередині ЛДП новий кабінет було сфор­мовано лише на початку червня 1989 р. Його прем’єр-міністром став Сосуке Уно (1922—1998), порівняно маловідомий політик, поет і художник, компромісна кандидатура, що не мала широкої парламентської підтримки. Усупереч політичній традиції, на час призначення на посаду Сосуке Уно не був лідером правлячої партії. Оскільки новий прем’єр не мав стосунку до жодних фінансових махінацій, преса, яка вела з правлячою ЛДП справжню війну, почала, розкручувати історію про аморальну поведінку Уно. Було оприлюднено історію п’ятимісячного зв’язку Сосуке Уно з гейшею. Хоча ця історія трапилася ще в 1985—1986 рр., коля Уно не претендував на прем’єрське крісло, громадська думка почала схилятися в бік його опонентів. Особливо гостро нападали на прем’єра феміністичні організації після того, як у пресі з’явилися зізнання жінок про жорстоке поводження з ними, яке дозволяв собі Сосуке Уно.

В 90-х рр. темпи приросту японського ВНП сповільнилися. Країна перебувала на вершині свого економічного зростання, але через перенапруження всіх сфер господарства її становище не було надто стійким. Протягом 1992—1996 рр. ВНП Японії зріс лише на 6%, притому, що протягом аналогічного періоду ВНП США збільшився на 22%. Уряд намагався покращити ситуацію великими фінансовими вливаннями в приватний сектор економіки. Значну проблему для Японії створювали молоді “азійські тигри” — Південна Корея, Тайвань, а почасти — Малайзія та Таїланд, які зуміли в 90-х рр. налагодити виробництво тих товарів, які забезпечували японцям економічну експансію на чужі ринки з середини 70-х по кінець 80-х рр.

Налагодивши виготовлення дешевших від японських телевізорів, комп’ютерів та автомобілів, “азійські титри” перебрали на себе значну частину прибутків, що раніше належали підприємцям Японії. У цій ситуації японській промисловості довелося переорієнтовуватися на продукцію новітніх технологій: оптично-волоконні засоби зв’язку, комп’ютерні чіпи з надвеликою пам’яттю, рідкокристалічні монітори, біотехнологічні розробки тощо.

На початку 1996 р. уряд знову очолив представник ЛДП Рютарю Хасімото (1937 р.н.). Він оголосив курс на поступову дерегуляцію економіки, скорочення числа та повноважень органів державного управління, проведення загальної фінансової ревізії банківської системи країни. З метою впорядкування фінансово-кредитної сфери уряд провів кампанію перевірок банків, запідозрених у співпраці з кримінальними структурами та біржових спекуляціях. Було виявлено суттєві порушення, особливо на фондовому ринку.

Незважаючи на зменшення темпів економічного розвитку, Японія залишалася однією з найпотужніших у світі держав. Це засвідчував велетенський валютний запас країни, що в середині 1997 р. складав 217,8 млрд. доларів і був найбільшим у світі. На початку листопада 1997 р. Японію, разом з іншими розвиненими країнами Південно-Східної Азії, вразила гостра фінансова криза. Через обвал курсу акцій припинила свою роботу Токійська фондова біржа, збанкрутувало багато фінансових компаній та банків. Уряд Рютарю Хасімото не зміг подолати параліч фінансової системи країні і влітку 1998 р. пішов у відставку. Новим прем’єр-міністром став колишній міністр закордонних справ Кейдзо Обучі (1937-2000). Його прихід до влади збігся з завершенням регіональної кризи, що позитивно вплинуло на відновлення довіри населення до уряду. На початок 1999 р., не вдаючись до великих зовнішніх позик, Японія своїми силами ліквідувала наслідки фінансової кризи, хоча банкрутства окремих підприємств відбу. валися й пізніше. Через закриття кільканадцяти тисяч компаній в 1999 р. безробіття сягнуло рекордного для Японії показника 4,3% працездатного населення. Надто багато працюючи над економічними проблемами, Кейдзо Обучі раптово впав у кому і помер від виснаження 14 травня 2000 р.

Унаслілок парламентських виборів 2000 р. ЛДП створила найбільшу фракцію в нижній палаті парламенту (233 із 480 мандатів). Утворивши коаліцію із Консервативною партією та партією “Комейто”, ліберали створили уряд, який очолив Іосіро Морі (1937 р.н.). Новий прем’єр запропонував програму широких структурних реформ, які б мали оздоровити економіку країни, однак реалізувати їх не встиг. Після заледве року правління, в квітні 2001 р. кабінет Іосіро Морі в повному складі пішов у відставку. Новий уряд сформував лідер ЛДП Дзюнітіро Коїдзумі (1942 р.н.).

За показниками економічного та науково-технічного потенціалу, фінансовими можливостями та рівнем соціального розвитку сучасна Японія, без сумніву, належить до чільних держав світу. Японська частка світового ВНП складає 15%, що виводить країну на друге місце в світі (після США) за цим показником. Повоєнна Японія зуміла вдало синтезувати кращі сторони західної вільноринкової моделі економічного розвитку та ліберальної демократії із традиційними цінностями власного суспільства. Отримана внаслідок цього «японська модель» розвитку слугує взірцем для цілої низки країн Південно-Східної Азії.