Особливості режиму талібів в Афганістані. Операція американських військ проти ісламських фундаменталістів у 2001 р.

У лютому 1989 р. в Пешаварі (Пакистан) створено коаліційний уряд афганського руху опору. Своєрідним дипломатичним визнанням його повноважень стала акредитація при ньому офіційного представника США. Лідером об’єднання повстанських угруповань став Г. Хекматіяр. Падіння уряду М. Наджибулли стало наслідком невдалого путчу 19-21 серпня 1991 р. в Москві та розпаду СРСР. Припинення поставок радянської зброї та боєприпасів винесло вирок кабульському комуністичному режимові. У квітні 1992 р. 60-тисячна армія узбеків під командуванням Абдул Рашида Дустума, що раніше воював на боці М. Наджибулли, перейшла на бік опозиції. Кабул зайняли таджицькі підрозділи Ахмед Шаха Масуда. В грудні 1992 р. президентом країни обрано Бурхануддіна Раббані (1940 р.н.) — керівника Ісламської спілки Афганістану.

Незважаючи на ліквідацію прокомуністичного режиму, війна в Афганістані не припинилася. Влітку 1992 р. почався конфлікт між підрозділами А.Ш. Масуда та військами коаліції Г. Хекматіяра. Ситуація ускладнилася після того, як в жовтні 1994 р. в громадянську війну втрутилися підрозділи руху “Талібан” — вишколених та озброєних в Пакистані учнів релігійних шкіл медресе. У листопаді 1994 р. таліби захопили друге за величиною місто країни Кандагар і проголосили його своєю столицею. Відзначаючись фанатичною самопожертвою та залізною дисципліною, таліби зуміли переламати хід війни на свою користь та взяти у вересні 1996 р. Кабул. Війська президента Б. Раббані та сили союзного йому А.Р. Дустума відійшли з північні райони країни. Отримавши військову допомогу від Росії та Узбекистану, А.Р. Дустум закріпився на півночі Афганістану, звідки зі зміннним успіхом вів бойові дії проти талібів, в руках яких опинилася переважна більшість території країни.

Під правлінням ортодоксально ісламістського уряду “Талібану” Афганістан перетворився на заповідник середньовічного обскурантизму. У країні заборонено поширення європейських та американських книг, фільмів та інших продуктів західної культури. Населенню строго приписано носити тільки традиційний східний одяг. Під час товариського матчу з футболу між збірними Афганістану та Пакистану, пакистанських спортсменів мало не лінчував розгніваний натовп, який обурився тим, що вони вийшли на поле в трусах, хоча традиційний іслам приписує чоловікам ходити винятково в довгих штанях. Закрито перукарні, оскільки за нормами традиційного ісламу мусульманин повинен носити волосся однакової довжини на цілій голові.

Великий резонанс у світі викликало знищення талібами двох великих скульптурних зображень Будди в провінції Баміан. Незважаючи на те, що обидві пам’ятки датувалися V ст., себто часами, коли ісламу ще не існувало, й на той факт, що обидві скульптури були внесені ЮНЕСКО до реєстру світової культурної спадщини, таліби усе ж висадили їх в повітря, посилаючись на заборону пророка Мухаммеда виготовляти людські зображення.

Хоча на початок 2001 р. таліби контролювали 90% території країни, їх уряд не здобув міжнародного визнання. Проголошений лідером “Талібану” муллою Мохам-медом Омаром Ісламський Емірат Афганістан визнали лише Пакистан, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати. Решта країн світу не встановили дипломатичних відносин із талібами, мотивуючи своє рішення винятковою недемократичністю їх режиму. Значну проблему для режиму талібів створили контакти керівництва країни із Осамою бен Ладеном, якого звинувачено в організації терористичних актів 11 вересня 2001 р. у США.

Після терористичних актів 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку й Вашингтоні, у яких загинуло понад 5 тис. людей, перед збройними силами США (ЗС США) поставили завдання знищити міжнародну екстремістську ісламську організацію «Аль-Каїда» і скинути підтримуваний її афганський режим талібів, який був звинувачений американською адміністрацією у створенні нападів проти США. На виконання зазначених завдань ЗС США з допомогою інших країнах антитерористичної коаліції розпочали у Афганістані воєнні дії, які одержали кодову назву «Незламна свобода».

У ході цієї операції американське військово-політичне керівництво приділяло підвищену увагу інформаційному забезпечення бойових дій. Важливе місце відводилося проведенню проти військ талібів та бойовиків «Аль-Каїди» психологічних операцій.

На виконання завдань у межах операції «Незламна свобода» завезено на територію Афганістану, Пакистану, Узбекистану і Киргизії зі складу групи спрямовані регіональні батальйони, посилені підрозділами і провідними фахівцями батальйону тактичних дій і батальйону підготовки й поширення матеріалів, і навіть підрозділи штабного планування, зв’язку й тилового забезпечення – лише близько 30% особового складу.

У результаті операції «Незламна свобода» основні завдання були:

  • деморалізація і схиляння до припинення опору і введення в полон членів збройних формувань талібів та «Аль-Каїди»;
  • дискредитація керівництва Талібану і «Аль-Каїди»;
  • роз’яснення афганському населенню цілей навіть причин появи американських військ у регіоні;
  • придушення пропаганди, використання релігійних і етнічних протиріч різних племен і народностей Афганістану;
  • пропаганда військових успіхів військ Північного Альянсу та ЗС США;
  • завоювання симпатій й забезпечення співробітництва з боку місцевої жителів;
  • інформаційне забезпечення гуманітарних операцій.

На більш віддалену стратегічну перспективу поставили завдання формування проамериканської орієнтації у політичної еліти з метою забезпечення довгострокового впливу США у регіоні.

Початковий етап операції (кінець вересня – середина листопада 2001 р.) характеризувався широким використанням насамперед зусиль і коштів військово-повітряних сил (ВПС) США.

На другому етапі операції (середина листопада – кінець грудня 2001 р.), після відступу талібів з Кабула та інших великих міст масштаби психологічної обробки населення Пакистану істотно розширилися, а основну увагу перенесли з північних на південні, південно-східні й західні райони країни. У цей час було профінансовано розгортання підрозділів, і передових органів управління у районах, звільнених від збройних формувань «Талібану».

Для третього етапу операції, яка розпочалася в січні 2002 р. і тривала до кінця 2002 р., характерне усунення акцентів з проведення бойових психологічних операцій на активізацію дій фахівців зв’язку з громадянською адміністрацією, відновлення органів місцевої влади, соціальних і нових економічних державних інституцій.

Проте видимих успіхів на першому етапі операції ставило під сумнів ефективність інформаційно-психологічних заходів ЗС США, а й доцільність всієї операції проти талібського режиму на цілому. Окремі невдачі мали місце й у американської інформаційної кампанії на міжнародній арені. На початку листопада 2001 р. адміністрація США зіткнулася з наростаючим міжнародним осудом бомбардувань Афганістану й справжньою хвилею антиамериканських виступів, що збудила мусульманські країни Близького і Середнього Сходу. Відповідно до опитувань, підтримка американських бомбардувань істотно зменшилася у всіх країнах. Таліби з метою активізації пропагандистської кампанії проти США стали допускати у країну деяких західних кореспондентів і проводити організовані виїзди в населених пункти, піддані бомбардуванням. Завдяки репортажам катарського каналу «Аль-Джазіра» світ побачив страшні кадри убитих помилково дітей та юрби біженців. Відсутність видимих військово-політичних результатів посилювало ситуацію.

За такого стану керівництво США вдалося до низки екстрених заходів, покликаних відновити контроль Вашингтона над інформаційної обстановкою навколо антитерористичної операції. Насамперед Пентагон закликав журналістів відповідальніше підходити до висвітлення подій, не давати пропаганді можливості використовувати західні ЗМІ для своїх цілях. З боку державних структур навіть Великобританією застосовувалися заходи політичного тиску з єдиною метою домогтися повної інформаційної ізоляції «Талібану».

На початку 2002 р., умовно третьому етапі операції, у зв’язку з зміщенням акцентів антитерористичної операції «Незламна свобода» істотно зросла роль підрозділів зв’язку з громадянською адміністрацією. Унаслідок воєнної, чи, за визначенням керівництва США — антитерористичної операції, в країні створено новий світський уряд. Очолив його політик виразно прозахідної орієнтації Хамід Карзаї (1957 р.н.). Після закінчення війни із талібами на території країни залишився військовий контингент країн НАТО, що мав займатися пошуками бойовиків “Аль-Каїди” та “Талібану”.

Понад двадцятилітня війна зламала традиційний суспільний уклад замкнених сільських громад Афганістану. За час перманентної війни виросло ціле покоління, яке не уявляє собі життя без зброї під рукою. Шалено знищений війною та бідний на природні ресурси Афганістан знову опинився на узбіччі світової політики. Афганцям доведеться, вочевидь, прикласти ще чимало зусиль для принаймні часткової відбудови економіки та нормалізації суспільного життя своєї країни.