Криза японської економіки в середині 70-х рр. XX ст. та шляхи її подолання.

У липні 1972 р. уряд Ейсаку Сато змінив кабінет, сформований Какуеєм Танакою (1918—1993). Економіка часів урядування Танаки (1972—1974) отримала згодом назву “золотого віку” сучасної Японії. У країні почався будівельний бум, масово споруджувалися швидкісні автостради та залізниці, дороги, мости, тунелі, промислові підприємства та житло. Завдяки продуманій системі перенесення промислового виробництва в неіндустріальні регіони, в багатьох містах покращилася екологічна ситуація. Щоправда, в 1974 р. країна зіткнулася із серйозними проблемами, пов’язаними із подорожчанням енергоносіїв, а також продуктів переробки нафти, зокрема, пластмас. Однак, японські підприємці зуміли швидко запровадити енергозбережувальні технології, що дозволило втримати ціну на продукцію на достатньо низькому рівні й зберегти ринки збуту.

У 1970-і роки почався новий етап у розвитку японської економіки. Що почався з середини 1960-х років ріст реальної заробітної плати негативно вплинув на конкурентоспроможність трудомістких галузей. До 70-х років Японія була практично єдиної серед промислово розвинених держав країною з дешевою робочою силою. До того ж у зв’язку з різким зростанням цін на сировину та енергетичні ресурси на світових ринках ситуація в ресурсномістких галузях змінилася так само змінилася в гіршу сторону, адже власних сировинних запасів країна ніколи не мала, і завжди безпосередньо залежала від світових умов.

Дія колишніх факторів, що сприяють високим темпам економічного зростання, виявило структурне відставання японської промисловості, і національне господарство змушене було переходити до енерго- і матеріалозбережних технологій, до випереджального росту наукомістких галузей. 1980-і рр., а, особливо їхня друга половина, ознаменувалися для Японії швидким зростанням ринкової вартості фінансових активів. Зростання вартості активів (акцій та землі) носив багато в чому спекулятивний характер і це стало суттю так званої економіки «мильної бульки». Джерелом спекулятивного зростання вартості фінансових активів виявилося два:

1. Дуже високий рівень заощаджень населення, які виникли внаслідок високих заробітних плат і менталітету японців, готових до аскетичному способу життя і позбавленням. У 1980-х рр. середня сім’я міських робітників або службовців відкладала 24-28% свого річного доходу, а сільська – понад 35%. При цьому високий рівень заощаджень у розвиненій країні далеко не нешкідливий, тому що він створює постійний надлишок капіталу при нестачі споживчого попиту.

2. Потужна конкурентноздатна і орієнтована на експорт промисловість, яка реалізує на зовнішніх ринках більше третини своєї продукції. Приплив капіталу в країну створював зайву ліквідність, з якою уряд не справлявся.

Сучасний стан господарства Японії є результатом економічних процесів другої половини XX ст. Однак склад і характер дії факторів розвитку економіки Японії після Другої світової війни змінювалися на різних етапах: у повоєнному періоді до середини 70-х років XX ст.; від середини 70-х (економічна криза 1974-1976) до кінця 90-х років XX ст.; від подолання світової фінансової кризи та внутрішньої структурної кризи 90-х років XX ст. до сьогодення.

В останній чверті XX ст. у розвитку господарства Японії сталися зміни після структурної кризи середини 70-х, викликаної як катаклізмами на світових ринках, так і наростанням необхідності структурних змін в японській економіці.

Деякі фактори, які сприяли прискореному економічному розвитку, себе вичерпали: зросли ціни на сировину і паливо на світових ринках, витрати на закупівлю патентів і ліцензій, витрати на воєнні потреби, невпинно підвищувалася заробітна плата працівників, поступово вичерпувалися резерви дешевої робочої сили із села.

Інші фактори економічного зростання трансформувалися. Так, високий рівень кваліфікації робочої сили (поєднаний із певними традиціями дисципліни і культури праці) зберіг своє значення, але поступово ця робоча сила стала однією з найдорожчих у світі. Від практики запозичення зарубіжних технологій Японія перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень (особливо прикладних). Ускладнення ситуації на світових ринках сировини і палива японська економіка нівелювала упровадженням енерго- та матеріалозберігаючих технологій. Необхідним стало створення принципово нової системи капіталомістких об’єктів техніко-економічної інфраструктури, зокрема системи швидкісних залізниць і швидкісних шосейних доріг, унікальних мостів і тунелів, транспортних мереж і систем комунального господарства великих міст.

Опанувавши передовий світовий науково-технічний досвід, Японія була змушена створювати власні передові технології, а отже, власний науково-виробничий комплекс зі своїми пріоритетами наукового пошуку. У 80-ті роки XX ст. виробництва “високих технологій” стали основними у структурі виробництва, експорту товарів. Японія опинилася серед світових лідерів не тільки в чорній металургії, хімічній промисловості та суднобудуванні, а й у виробництві побутових електроприладів, електронних виробів, інтегральних схем, ЕОМ та офісного устаткування і автомобілебудуванні.

Водночас у 70-80-ті роки XX ст. на тлі безумовних успіхів Японії в розвитку науково-технічного прогресу та експансії на зовнішніх ринках не настільки однозначно успішно розвивалися внутрішні макроекономічні процеси. Економічна активність наприкінці 70-х, коли Японія могла купувати сировину та інші імпортні товари за порівняно низькими цінами завдяки зростанню курсу єни, та у першій половині 80-х років XX ст., коли до цього додалося розширення експорту на американський ринок, завершилася наприкінці 80-х найдовшим за всі післявоєнні роки періодом економічного зростання. Його почали називати “Бум Хейсей”, але інтерпретували зрештою як період “бульбашкової економіки”. Економічне зростання в цей час ґрунтувалося на активному попиті внутрішнього ринку в сегментах приватного житлового будівництва, інвестицій в устаткування та виробництво високотехнологічних товарів. Однак значна частина внутрішнього попиту задовольнялася завдяки дешевим кредитам і позикам, кошти для яких надходили від спекуляції землею, нерухомістю та цінними паперами. Коли на початку 90-х років XX ст. “обвалився” ринок цінних паперів, а з ним і ринки землі та нерухомості, країна потрапила в смугу тривалої економічної кризи. Фінансові інституції зазнали тяжких втрат капіталу. Основною причиною економічного зриву стала недосконалість існуючої структури фінансового сектору Японії, яка вже не відповідала вимогам сучасної світової економіки.

Потреби в регуляції фінансово-банківської системи уряд і ділові кола Японії вирішили шляхом реалізації системи реформ, яка отримала назву “японський Біг-Бен”. Мета реформування фінансової сфери полягала в тому, щоб зробити японський фінансовий ринок вільним, прозорим і глобальним. Водночас було реорганізовано державну адміністрацію й відкрито нові можливості реорганізації структури корпоративних утворень. Очікується, що це призведе до суттєвих змін в організації системи власності. На основі традиційних угруповань японського капіталу, які походять від колишніх дзайбацу, опорними стовпами яких останнім часом була “велика шістка” банків (Міцубісі, Міцуї, Сумітомо, Даїті-Кангьо, Фудзі, Санва), виникають і розбудовуються нові корпоративні утворення.

Процеси нової структурної перебудови господарства Японії перебувають на початковій стадії, але в дію вступили саме ті чинники, які будуть працювати на формування інформаційно-технологічної моделі її економіки. Основним ресурсом господарства країни і надалі буде висококваліфікована, дисциплінована, з певними позитивними рисами національного менталітету робоча сила. Виробничі процеси орієнтовані на використання технологій, які опираються на інформаційні і наукові ресурси – економіка країни вже давно перейшла від системи експлуатації природи до системи використання людського розуму. Науково-виробнича діяльність пере орієнтована від системи запозичення і відтворення чужих фундаментальних знань (якою вона була до 80-х років XX ст.) до системи активізації власної творчості. Організація системи власності, яка склалася в другій половині XX ст., призвела до формування стійкої, але водночас гнучкої структури державно-корпоративного комплексу, який нині перебуває в стані докорінної реорганізації і перебудови. Потужні корпорації і фінансово-корпоративні групи стали транснаціональними. Японія стала на шлях глобалізації як активний учасник подай у світовому просторі, його інформаційних та інвестиційних процесах.