Джерела комплектування фондів.

Словосполучення «комплектування музейних фондів» з’явилося у вітчизняному музеєзнавство наприкінці 1940-х рр. протягом трьох десятиліть ототожнювалося з терміном «об’єднавча робота». Розмежування цих понять вперше з’явилося працях Н.П.Финягиной і Ю.П. Пищулина, які визначали комплектування фондів, як планомірну і цілеспрямовану діяльність музею з виявлення предметів музейного значення, їх придбання і систематизації фондів. Підсобирательской роботою стала розумітись складова частина комплектування музейних фондів – практична діяльність із реалізацію програми комплектування.

Отже, поняття «комплектування музейних фондів», наповнившись новим змістом, стало відбивати на вищому рівні роботи з музейним зборами – концептуальний. Наукове комплектування фондів є як теоретичну, і практичну діяльність музеїв, спрямовану на виявлення, збирання та наукову організацію музейних предметів, у яких виникає зібрання пам’ятників матеріальної культури. З іншого боку цю роботу дає нагоду отримати інформацію про духовної боці життя людей, з так званого «невловимого (нематеріального) надбання» людства: життя різних верств населення, їх знання, вміння, звичаї, обряди, їх дає уявлення про побудову світу та у ньому людину. Збори пам’ятників історії й зібрані відомості становлять основу з вивчення життя суспільства.

Головна мета комплектування, безумовно, документування історичної дійсності. Це означає, що за зафіксовані інформацію про нематеріальної життя покупців, безліч предметів музейного значення музейному зборах потрібно створювати максимально правдива картина життя суспільства до певному історико-правовому етапі його розвитку.

Головна мета комплектування реалізується у конкретні завдання, основними серед яких є:

  • виявлення у навколишній дійсності справжніх історичних пам’яток, культури, із найбільшою переконливістю що
  • відбивають що відбуваються чи які відбуваються явища і процеси;
  • придбання в збори музею є також формування джерельної бази щодо музейної роботи і профільних наук;
  • наукова організація музейних предметів, включення їх у інформаційний банк даних;
  • збереження культурних і природних цінностей й створення умов їхнього використання їх у інтересахобщества.

Комплектування є дослідницької роботою, це тим, у процесі комплектування відбувається пошук, виявлення і збирання різноманітних документів (письмових свідчень, образотворчих матеріалів, предметів побуту, аудіо- і відеозаписів). До того ж в комплектування музейного фонду входить робота з первинної обробці пам’яток, куди входять у собі визначення пам’ятника, його письмо речей та класифікацію.

Комплектування музейного фонду можна проводити в двох напрямах: систематичного – коли здійснюється регулярне поповнення музейної збірки однотипними музейними предметами. Результатом такого комплектування є типологічні колекції, відмінні повнотою й докладністю; тематичного – це комплектування музейного фонду за однією, досить вузької темі. Для її розкриття використовуються різні джерела: речові пам’ятники, письмові, аудіо-, відеоматеріали тощо. Таке комплектування властиво під час роботи над експозиціями і виставками. З іншого боку, його застосовується на збирання матеріалів для монографічного показу будь-якого підприємства або заради характеристики окремого відомого особи.

Комплексне комплектування об’єднує завдання систематичного і тематичного комплектування, що дозволяє проводити повноцінне документування тієї реальності, якої цікавиться музей, задовольняти запитиекспозиционно-виставочной й освітньої діяльності.

Методика роботи музеїв нашій країні в комплектуванні музейних фондів переважно збігається. Це планування комплектування фондів, яке виходить, як зазначалось раніше з наукового концепції комплектування і цілком узгоджується з конкретними завданнями, виникаючими під час джерелознавчих досліджень, соціальній та в зв’язку зі створенням виставок і експозицій.Общемузейние плани складаються з заявок фондовиків іекспозиционеров, які погоджуються між собою у рішенні найактуальніших завдань комплектування. Існує так званий перспективний план, який фіксує у певному послідовності організацію надходжень із постійних джерел, перспективи реалізації зв’язку з авторами і власниками предметів цікавих для музею, тематику і географію музейних польових досліджень. Але тут передбачаються й актуальні збори з сучасності. Розробка перспективного плану є, як організаційну, і дослідницькумузееведческуюзадачу.

Перспективний план є основою складання річних планів комплектування фондів. Які містять конкретну розробку завдань перспективного плану даний рік у відповідність до наявними у розпорядженні музею коштів, наявності необхідних фахівців. Річні плани розглядаються колективом і приймаються у складі загального річного плану роботи музею.

Отже, наукова концепція комплектування музейних фондів, будучи складовою наукової концепції музею, містить узагальнену системне уявлення про завданнях, напрямах, методах комплектування відповідно до профілем музею є також його місцем музейної системі. У ньому визначаються критерії відбору матеріалів фонди з урахуванням цілей і завдань музею, і навіть коло і обсяг інформації, зафіксованим в документах комплектування.

Форми комплектування є певні дії, у ході в музейний фонд купуються предмети музейного значення. Це експедиції, наукові відрядження, обмін колекціями між музеями, придбання предметів в антикварних салонах, безпосередньо від громадських організацій і приватних осіб тощо.

Розглянемо одне з найбільш типових для музеїв методів придбання предметів музейного значення, вступників безпосередньо від громадських організацій і приватних осіб. Ця форма комплектування музейного фонду дозволяє поповнювати вже наявні типологічні колекції, створювати нові типологічні чи тематичні колекції, відбивають події, побуту, науку й т.п. Предмети можуть надходити до музею у дарунок, за заповітом, після конфіскації майна, і навіть купуватися коштом музею чи спонсорів.

Притік предметів від громадських організацій і приватних осіб в що свідчить залежить від енергії і розмаїття формсобирательской роботи музею, що знаходить свій відбиток у його планах наукового комплектування, зв’язків музею з виробництвом, установами культури, адміністративними органами міста Київ і краю, соціальній та значною мірою від популярності музею серед населення. Велику роль можуть грати рекламні акції музею, такі як виставки нових надходжень, із зазначенням імен дарувальників, виставки, присвячені добре відомим у місті, краї людям чи підприємствам. Виступи співробітників музею з радіо з розповідями про колекціях музею, і навіть поширення серед населення листівок із зазначенням предметів, які музей готовий придбати.

Виявлення предметів музейного значення придбаних в такий спосіб, спирається на багаторічні спостереження над певними сферами життя: над групами населення, діячами культури, над побутуванням і рухом антикварних цінностей, над розвитком моди тощо. Запропоновані музею матеріали проходять важкий шлях, який би науково обгрунтований відбір предметів музейного значення. З радянських часів в музеях практикується попередній прийом предметів на тимчасове зберігання, це обов’язково фіксується спеціальним актом прийому по підпис власника й мобілки співробітника музею. Одночасно записується легенда, що містить інформацію про предметах, відомі передавальному особі: про походження предметів, історії побутування, засобах застосування. Документ підписується власником предметів. Легенда допомагає виявити музейне значення предметів, але потребує перевірці під час вивчення.

Далі предмети піддаються експертизі фахівців музею, і якщо необхідно – то й інших закладів, дають письмові укладання.

З акта прийому, легенди, висновків фахівців і власних спостережень члени фондово-закупочної комісії музею вирішують питання прийомі чи повернення предметів, включення прийнятих предметів до пайового фонду музейних предметів чи фонд науково-допоміжних матеріалів. Вирішують питання вартості закуповуваних предметів, і всі фіксується у спеціальній протоколі.

Після набуття музеєм згоди власника передати предметів на запропонованих умовах, за певну вартість складається акт про зарахування предметів на постійне зберігання. Цей акт стверджується директором, про що свідчить його підпис і поставив печатку музею. Далі предмети вносяться до Книги надходжень фонду музейних предметів чи фонду науково-допоміжних матеріалів і передаються відповідним хранителям фондів спеціальнимипередаточнимдокументам.

Загальновідомі та випробувані часом форми комплектування фондів для багатьох музеїв стали проблематичними.

Тематичне комплектування, що передбачало, наприклад, проведення експедицій за профільною для даного музею тематикою (зокрема, історико-етнографічні) стало таким же дорогим заходом, як «середземноморський круїз». Багатьом музеям, чекаючи спонсора, довелося відмовитись від цього джерела комплектування фондів. Зокрема, в Одеському історико-краєзнавчому музеї остання етнографічна експедиція була проведена в 1985 році.

Слідуюча форма комплектування: поточна, що раніш передбачала збір матеріалів на підприємствах, в установах, на будівництвах, у сім’ях ветеранів, героїв війни та праці, визначних діячів науки та культури, зазнала значних змін. Дивом збережені та працюючі державні підприємства та установи, а також комерційні структури, нічим, крім як рекламної продукції своїх виробів та послуг, доповнити музейні фонди невзмозі. До того ж, вигідніше збір цих матеріалів проводити не на даних об’єктах, а на різних виставках, презентаціях там усе це безкоштовно.

Змінились також форми комплектування музеїв особистими архівами, що надходили раніш з сімей відомих людей. Багато хранителів сімейних архівів, найчастіше це вдови, а також інші родичі, поставлені дійсністю па межі виживання, намагаються шляхом продажу «оптом» та «у роздріб» сімейних реліквій покращити свій матеріальний стан. Але не знаходячи «розуміння» з боку музею, сімейний архів незабаром опиняється просто на смітнику.

Трапляється, правда, коли збирачі та хранителі архівів самі передають у дар музею свої реліквії, пояснюючи це тим, що ні дітям, ні онукам усе це вже не потрібно. Забігаючи вперед, хочеться відмітити, що в останній час це, хіба що чи не єдина форма дарування.

Систематичне комплектування, тобто поповнення музейних колекцій, мабуть, тільки та форма комплектування, заради якої справжній музейник не пошкодує останньої копійки. Адже славиться музей, якраз, своїми колекціями: нумізматичними, етнографічними, іконографічними та ін. Комплектування, відоме раніш, як «по гарячим слідам подій», збереглось лише там, де не потрапила під скорочення штатів ставка музейного фотографа.

Останньою з відомих форм комплектування є дарування. Крім переданих до музею сімейних архівів, до дарування можна віднести також стихійний приплив предметів від населення. У радянській музеєзнавчій літературі це пояснювалось «зрістом загальної культури населення, розвитком музейної свідомості». Чим пояснити те, що передають безплатно, тобто даром, часом безцінні реліквії? Можливо, вони гадають, що працюючі в музеях вже давно не задля зарплатні, зможуть оцінити їхній вчинок.

Зупиняючись на загальновідомих формах комплектування фондів, хотілось би згадати й нові, які з’явились недавно. Це, наприклад, передача державним музеям фондів ліквідованих музеїв на громадських началах. Якщо раніш науково-методичні відділи займались створенням мережі музеїв на громадських началах, то в теперішній час перед ними ставиться завдання: знайти музей, що закривається, та своєчасно забрати звідти експонати.

Великий приплив «одиниць зберігання» дають теперішні виборні кампанії самого різного рівня. Велика кількість кандидатів, їх передвиборне суперництво, відбите в листівках, плакатах, газетах та ін., поповнює музейне зібрання, говорячи мовою фондовиків, «листовим матеріалом». Комплектування фондів – один з головних видів діяльності музеїв. Уявити собі музей без поповнювання фондів, незважаючи на існуючі проблеми, просто неможливо.