Домузейне збиральництво. Використання предметів домузейних колекцій. Мотивація збирання протомузейних колекцій.

Слово «музей» походить від грецького слова «мусейон». В Д.Греції воно означало місце, присвячене музам, святилище, храм муз – в д.грецькій міфології богинь-покровительниць поезії, мистейтва і наук.

Музи: Евтерпа – ларичної поезії: Калліопа – епічної поезії; Кліо – історії; Мельпомена – трагедії; Полігімнія – гімнів; Талія – комедії; Терпсіхора – танців; Уранія – астрономії; Ерато – любовної поезії. Батьки: Мнемозіна- мати; Зевс – батько.

В сучасному розумінні слово «музей» почали вживати пізніше, в епоху Відродження, коли музеями почали називати наукові, культурно-просвітницькі заклади, а також будівлі, де зберігалися цінні пам’ятки матеріальної та духовної спадщини людства.

Музеї мають багатовікову історію. В їх розвитку прийнято вирізняти 3 етапи:

  • збирання цінних речей у храмах, палацах, ризницях церков і монастирів;
  • збирання аристократичними колами творів мистецтва і різноманітних раритетів для оздоблення житла, задоволення родової цікавості або пихи;
  • організація публічних музеїв.

У давнину твори мистецтва зберігалися в храмах (наприклад, в Д.Єгипті, і Д.Греції), громадських будівлях (давньоримських термах, які були також місцем зібрання і відпочинку), палатах правителів, знатних сановників – покровителів мистецтв і митців. У середні віки численні пам’ятки живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва зберігалися в церквах і монастирях. Тут вони ставали невід’ємною частиною інтер’єру, створюючи разом з архітектурою єдиний ансамбль.

Систематичне колекціонування здобутків матеріальної і духовної культури почалося тільки в епоху Відродження. На відміну від Античних часів, коли, музейними предметами виступали твори мистецтва, Ренесанс відкриває нові цікаві можливості для збірок мінералів, зразків рослинності, предметів побуту та зброї різних країн. Велику роль у цьому відігравали і географічні відкриття того часу, під час яких збирали новий матеріал.

Прамузейні форми нагромадження речей-“цінностей” в Європі можна віднести до неолітичної доби. За античного часу з’являються приватні зібрання, які складались переважно з нумізматичних колекцій та творів мистецтва, виконаних грецькими та римськими майстрами. У цей час розробляються перші консерваційні і реставраційні заходи на об’єктах історико-культурної спадщини і, зокрема, нерухомих археолого-архітектурних об’єктах. З’являються перші правові документи, спрямовані на забезпечення схоронності пам’яток (Стародавній Рим, I ст. н. е.). З’являються перші описи старожитностей (Полемон, Пліній Старший, Павсаній).

Зацікавленість пам’ятками з історії первісного суспільства припадає на добу середньовіччя (курганні могильники доби бронзи). Передумови формування наукового підходу до вивчення та збереження пам’яток археології, систематизації збірок старожитностей у країнах Європи відноситься до доби Відродження.

Найбільш видатна художня збірка XV ст. – колекція флорентійських банкірів та покровителів мистецтва Медічі, складалася з творів античних та італійських митців. У XVI ст. для кращого збереження колекцій почали робити засклені лоджії дворів у замках, палацах і маєтках. Так виникли спеціальні приміщення для творів мистецтва – галереї, які отримали поширення майже в усіх країнах Західної Європи. У XVII ст. в окремих приватних художніх збірках почали групувати картини за національними школами, проводити нумерацію окремих творів і їх інвентаризацію. В той же час, під впливом ідеї просвітників було розширено доступ публіки до приватних художніх скарбниць, почали випускати каталоги їх експонатів.

Формування наукового підходу до збереження археологічної спадщини у країнах зарубіжної Європи знаходилось у тісному взаємозв’язку із зародженням музеєзнавства, яке припадає на XV – XVII ст. Становлення музеєзнавства як наукової дисципліни та археологічної скансенології можна віднести до XVIII – першої половини XIX ст. Наприкінці XIX ст. у зарубіжних країнах Європи починають музеєфіковуватись археологічні пам’ятки. XIX ст. визначається початком формування методики експонування археологічних пам’яток, у тому числі з історії первісного суспільства. З другої половини ХХ ст. виробляються відповідні наукові концепції зі створення археологічних “скансенів” різних підтипів та методика експонування рухомих речових джерел у стаціонарних музейних приміщеннях.

Першим державним музеєм став Британський музей в Лондоні. Однак вирішальний поштовх у розвитку і демократизації музейної справи дала Велика французька революція 1789 – 1794 рр. З того часу музейна справа переходить до рук держави, а музей стає державним закладом, покликаним виховувати громадян у дусі революційних гасел «свобода, рівність і братерство». Незабаром і в інших країнах Європи були засновані національні музеї і галереї (в Мадриді, Лондоні, Будапешті, Празі, Стокгольмі, Мюнхені та ін.). В ряді міст відкриваються «зали мистецтва» (наприклад, кунстхалле в Гамбурзі) і міські художні зібрання (в Лейпцігу, Аусбурзі).

До 30-х рр. XVII ст. не має свідчень про пам’яткоохоронні заходи щодо збереження відкритих об’єктів археологічної спадщини. Зародження музеєзнавства в Україні можна віднести до першої половини XIX ст. З другої половини XIX ст. розпочинаються спроби збереження нерухомих пам’яток найдавнішої історії in situ. Розробці методики експонування археологічних пам’яток кам’яного віку та епох міді- бронзи сприяли III та XI Археологічні з’їзди (м. Київ), діяльність музейних осередків наприкінці XIX – у першій половині XX ст., зокрема Лубенського музею К. М. Скаржинської, Кабінету антропології та етнології ім. Хв. Вовка та Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка, а також роботи пам’яткоохоронних інституцій, таких як Всеукраїнський Археологічний комітет Всеукраїнської Академії Наук.

На другу половину ХХ ст. припадають розробки наукових концепцій стосовно збереження відкритих пам’яток первісної історії in situ, але вони носять загальний попередній характер.

Комплексний розгляд розвитку європейської музеєзнавчої думки щодо збереження археологічної спадщини дозволив зробити висновок, що на сучасному етапі розвитку музеєзнавства та пам’яткознавства існують різні підходи до створення експозицій з історії первісного суспільства як in situ, так і у стаціонарних музейних приміщеннях. Це, у свою чергу, обумовлює створення нових наукових концепцій з організації музейних експозицій з найдавнішої історії України.