§ 1. Правопис наголошених і ненаголошених Е, И

Наголошені голосні е та и у вимові виразні, тому їх передаємо тими самими буквами: дале́ко, ви́соко.

Ненаголошені е та и невиразні у вимові. Їх передаємо тими самими буквами, що й під наголосом: вели́кий, величе́зний, бо ве́лич; держу́, бо оде́ржати; клекоті́ти, бо кле́кіт; несу́, бо прине́сений; село́, бо се́ла; шепоті́ти, бо ше́піт; криве́, бо кри́во; трима́ти, бо стри́мувати, широ́кий, бо ши́роко та ін.

У словах із постійним наголосом невиразний звук перевіряємо за словником: лева́да, кише́ня, мину́лий.

§ 2. Уживання І, И на початку слова

На початку слова звичайно пишемо і відповідно до вимови: Іва́н, і́грашка, і́дол, і́кати (‘вимовляти і замість и’), іко́на, іменува́ти, ім’я́, інди́к, і́ноді, іржа́, існува́ти, і́стина, іти́.

Деякі слова мають варіанти з голосним и: і́рій і и́рій, і́род і и́род (‘дуже жорстока людина’).

И пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова и́кати (‘вимовляти и замість і’) та похідного від нього іменника и́кання.
И на початку слова вживаємо в деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їх вимови в цих мовах: ийбе́н, ир, Ич-оба́, Кім Чен Ин.

§ 3. Ї

Букву ї, що позначає звуки й + і, пишемо:

  1. На початку слова та після букви, що позначає голосний: герої́зм, ї́жа,
    їжа́к, їзде́ць, ї́здити, ї́сти, їх, ї́хати, краї́на, мої́, наї́вний, твої́, руї́на.
  2. Після м’якого знака: Ана́ньїн, Віньї́.
  3. Після апострофа: в’їзд, з’їзд, об’ї́хати, під’ї́зд, Заха́р’їн.
  4. В іншомовних словах після букви, що позначає голосний: архаї́чний, егої́зм, еліпсо́ їд, моза́їка, проза́їк, целуло́їд (див. ще § 126).

Примітка. Ї не пишемо після префікса або першої частини складного слова, якщо вони закінчуються буквою, що позначає голосний, а наступний склад або друга частина складного слова починаються з і: доістори́чний, заінтригува́ти, переіна́кшити, поінформува́ти; новоірла́ндський, староінді́йський.

§ 4. Я, Ю, Є

Букви я, ю, є пишемо:

  1. На початку слова, після голосного та після апострофа для позначення звукосполучень й + а, й + у, й + е: я́кість, юроди́вий, єство́; моя́, зна́ю, твоє́; п’ять, м’я́та, в’юн, б’ють, п’ємо́.
  2. Після букви на позначення приголосного звука для передання його м’якості: дя́дько, лю́ди, оста́ннє, сюди́, ряд, ря́сно, рюкза́к, рюш.