Боротьба індійського народу за незалежність після Другої світової війни.

Після завершення Другої світової війни британці змушені були повернутися до питання про надання незалежності Британській Індії. У червні 1945 р. віце-король Індії Арчібальд Персівал Уейвелл скликав у Сімлі нараду всіх політичних партій країни. На цій нараді досягнуто принципової домовленості про поступову передачу влади в колонії представникам місцевого населення. У результаті проведених на початку 1946 р. загальних виборів до Центрального законодавчого зібрання Індії та.провінційних зібрань, перемогли Індійський національний конгрес (IHK) та Мусульманська ліга.

Політичні зміни відбувалися на тлі економічного спаду, який розпочався в Індії після Другої світової війни. Криза була спричинена закриттям військових підприємств і скасуванням військових замовлень, а також демобілізацією понад 2 млн. військовослужбовців, що в основній масі поповнили ряди міських безробітних. Через погані врожаї влітку 1945 р. голод охопив частину Бомбейської та Мадраської провінцій, Бенгалію, князівства Хайдарабад і Майсур.

До незадоволення важким економічним становищем додалися в листопаді 1945 р. заворушення на політичній основі в Калькутті та Бомбеї, де населення протестувало проти висилки індійських військ до Індонезії та Індокитаю. Великий резонанс викликав судовий процес над солдатами й офіцерами створеної японцями 1942 р. Індійської національної армії. Більшість індійців не вважало звинувачених у державній зраді злочинцями й піддавало сумніву правомочність британського суду.

Вищою точкою національних антиколоніальних виступів у Індії стало повстання військових моряків Бомбея в лютому 1946 р. Заворушення почалися на кораблі “Тальвар” (“Меч”). Після того, як матросам видали рис, перемішаний з піском, обурені моряки відмовилися виконувати накази офіцерів і висунули до командування свої вимоги: ліквідувати національну дискримінацію, покращити харчування й не затримувати демобілізацію. До 19 лютого 1946 р. вимоги “Тальвара” підтримали всі кораблі на рейді Бомбея та 12 берегових об’єктів військово-морської бази — загалом 20 кораблів і майже 20 тис. військових моряків. На кораблях спущено британські прапори й піднято прапори IHK та Мусульманської ліги. На підтримку вимог військових у Бомбеї відбулося кілька маніфестацій солідарності цивільного населення.

Про солідарність з моряками Бомбея оголосив крейсер “Хіндустан” у Карачі та кораблі на рейді Мадрасу. Послані проти повсталих солдати-індуси відмовилися стріляти в моряків і перейшли на їх бік. У Бомбеї розпочався загальний страйк. Разом з економічними з’явилися й політичні вимоги: виведення індійських військ з Індонезії та звільнення політичних в’язнів.

На придушення виступів у Бомбеї британці послали сформовані з англійців Ессекськин та Лестерський полки. Командував операцією адмірал Годфрі. У результаті боїв із повстанцями в Бомбеї загинуло понад 250 осіб. Підкорившись заклику ІНК та Мусульманської ліги, які з самого початку подій займали вичікувальну позицію, 23 лютого 1946 р. військові моряки здалися. Військова база капітулювала з гаслом “Ми здаємося Індії, а не Британії”. У зв’язку із загостренням антибританських настроїв у Індії та розгортанням національно-патріотичного руху, 19 лютого 1947 р. прем’єр-міністр Великобританії Клемент Етлі виступив із заявою про те, що влада в Індії буде передана представникам місцевого населення не пізніше, ніж у червні 1948 р. Запропонований британцями проект передбачав збереження територіальної єдності колонії, що мала перетворитися на конфедерацію напівнезалежних провінцій і князівств з широкою автономією. Заява британського прем’єра розпалила обстановку, оскільки й IHK, і Мусульманська ліга зрозуміли, що вихідні умови поділу колонії залежатимуть, значною мірою, від того, хто які території реально контролюватиме. Індійський національний конгрес в загальних рисах погодився із запропонованим К. Етлі проектом збереження територіальної єдності Індії, але проти виступила Мусульманська ліга, лідер якої А.М. Джинна, остерігаючись “розчинення” мусульман серед чисельно переважаючих індусів, вимагав чіткого визначення кордонів майбутньої мусульманської держави. Віце-король запропонував створити тимчасовий уряд Індії, в якому місця були б розподілені між IHK і Мусульманською лігою в пропорції 40% до 40% при збереженні 20% місць за представниками інших політичних сил. Ліга відмовилася прийняти цей проект. 24 серпня 1946 р. без участі представників Мусульманської ліги створено тимчасовий уряд Індії на чолі з Джавахарлалом Неру. До складу уряду ввійшло п’ятеро індусів, троє мусульман (не з Мусульманської ліги) і четверо представників інших релігій.

Створення уряду без участі найвпливовішої мусульманської партії викликало численні сутички між індусами та мусульманами, оскільки останні відчули себе ошуканими. Недовіра в стосунках між мусульманами й індусами вихлюпнулася ще 16 серпня 1946 р. погромами індуїстських кварталів Калькутти, під час яких загинуло понад 1000 осіб. У відповідь індуси вчинили погроми мусульман у Біхарі. Під час погромів у Бенгалії загинуло понад 6000 індусів.