Біла революція та її наслідки.

Іран після відновлення свого суверенітету в 1946 р. тривалий час знаходився в стані політичної нестабільності. У 1953 р., внаслідок військового перевороту до влади прийшов шах Мохаммед Реза Пахлеві, який зумів стабілізувати становище у країні.

«Біла революція» була обумовлена як внутрішніми потребами модернізації країни, так і наполяганнями США (Президент Д. Кеннеді вважав, що американська допомога союзникам не може замінити внутрішніх перетворень в цих країнах). Оскільки велика частина панівного класу, пов’язана з напівфеодальним землеволодінням, не бажала змін, шах розпустив Меджліс і проводив реформи своїми декретами.

Спираючись на фінансування від США, шахський уряд здійснив широку програму реформ внутрішнього життя країни та швидкої модернізації суспільного устрою, що отримали згодом назву “білої революції”. Економічні перетворення почалися зі здійснення земельної реформи. На початку 1961 р. великі землевласники, серед яких значну частину складало духовенство, в примусовому порядку передали свої наділи державі, котра виплатила їм грошову компенсацію. Згодом ці землі, а також землі, що були власністю шаха, розподілено між селянством. Загалом поділено понад 155 тис. га шахських і 20 тис. га державних земель. Крім розпродажу шахських та державних земель, уряд розробив законопроект про обмеження розмірів земельної власності. Затверджений парламентом закон встановив верхню межу землеволодіння: 600 га богарних земель і 300 га зрошуваних під паром та пасовищами. Завдяки підтримці уряду було створено сільськогосподарські кооперативи. У результаті аграрних перетворень відсоток селян, що володіли приватними земельними наділами, зріс з 25% до 78% всіх сільських господарів.

Зворотним боком аграрних реформ стала гостра криза, що охопила в 60-х рр. іранське село. Її головною причиною була відсутність необхідної для ефективного обробітку землі інфраструктури та оборотних коштів у дрібних власників. Криза виявилася платою за перехідний період, що полягав у перебудові цілої системи економічних відносин в сільському господарстві Ірану.

Крім земельної реформи, уряд здійснив також низку інших заходів, спрямованих на модернізацію економіки та суспільного устрою країни. Спеціальні програми мали на меті ліквідувати неписьменність та покращити лікарську допомогу. Навесні 1963 р. почалося створення “корпусу просвітництва” — напіввійськової організації, сформованої з випускників шкіл та вузів. Службовців корпусу, замість військової служби, на 14 місяців відправляли в нерозвинені райони країни, де вони навчали неписьменних і пропагували основи санітарно-гігієнічних норм.

У січні 1963 р. уряд зобов’язав підприємців встановити залежність заробітної платні робітників від ефективності праці підприємства. Приватні власники з незадоволенням сприйняли це розпорядження й вдалися до його саботажу. До кінця року дія закону була поширена лише на 6000 осіб. Згодом уряд підвищив тарифні сітки для працівників бюджетної сфери.

Разом з реформами уряд Ірану демонстрував бажання покінчити з традиційними для країни казнокрадством та корупцією. За звинуваченнями в зловживанні службовим становищем і крадіжках державних коштів арештовано багато військових та цивільних чиновників. Серед засуджених до тюремного ув’язнення опинилися три бригадні генерали й навіть колишній міністр оборони.

Наслідки аграрних перетворень були неоднозначні і суперечливі. У 1960 рр. селянське безземелля (60% селян) змінилося селянським малоземеллям (іншого при обмеженості орних угідь в цій країні і не могло бути), але соціальна база шахського режиму в селі різко збільшилася на вказане десятиліття. З іншого боку, парцелізоване с/х в ці роки само стало споживати велику частину вироблюваної продукції і у зв’язку з незабезпеченістю міст продовольством Іран був вимушений вдатися до с/х імпорту. Таким чином, вже в 1960 рр. спостерігаються протилежні соціальні і економічні наслідки аграрних перетворень.

У 1970-і рр. виявилося, що темпи аграрних перетворень в країні виявилися дуже високими: на зміну феодальному безземеллю селянства через короткий період малоземелля приходить процес обезземелення села, що обуржуазнювалося, землі якого інтенсивно переходять в руки сільської куркульської верхівки і тих же колишніх поміщиків (близько 30% сільського населення). До 41% селянства було вимушено в 1970 рр. мігрувати в міста, що не потребували такої кількості робочої сили, і склали там значний шар маргіналів, вибухонебезпечний в плані соціального протесту, традиційно масового в цій країні.

Період «Білої революції» характеризується швидкими темпами промислового зростання завдяки політиці реформізму, що проводиться шахом, і припливу нафтодоларів, особливо з 1973 р. ВНП на душу нас. збільшився за 1963—1978 рр. з 100 долл./год до 1521 дол. Темпи приросту пром. виробництва становили 8,8% в рік в 1962—1968 рр., 11,5% в 1969—1972 рр., 26% в 1973—1978 рр. Отже, капіталістичний прогрес забезпечував засоби для існування незначної частини населення. В той же час не лише в селі, але і в місті старі форми існування руйнувалися швидше за затвердження нових.

Трагедія Ірану епохи «Білої революції» полягала в тому, що темпи модернізації країни були дуже швидкими, реформи недостатньо враховували національно-релігійну специфіку, а тому натрапили на дуже серйозний опір – культурно-цивілізаційну реакцію традиційного іранського суспільства на затвердження нових буржуазних норм і умов існування, очолену духівництвом шиїта. Згубними для «Білої революції» виявилися дуже великі доходи від нафти (в результаті підвищення цін на неї з 1973 р. по 1978 р. казна отримала більше 100 млрд нафтодоларів, з яких 40 млрд було витрачено на силові структури і стільки ж на державні промислові проекти). Унікальне явище в світовій практиці реформ – наявність засобів, і наявність потужного репресивного апарату спонукали шаха ігнорувати опозиційні перетворенням сили (замість копіткої роботи з опозицією для її розколу і залучення частини її на свою сторону шах практикував її тотальне придушення).

Чисельне шиїтське духовенство (лише у містах їх 15 тис. чол. у 5400 мечетях) виступало проти реформування систем освіти і судочинства в світському спрямуванні, побоюючись втратити свою ідеологічну монополію і вплив на маси. Посягання світської влади на свої традиційні привілеї улеми трактують як посягання на ісламські засади. В період «Білої революції» шах цілеспрямовано обмежував своїми реформами не лише політико-ідеологічну роль духовенства, але і але і його економічну потужність (секуляризація церковної земельної власності), чим спророкував його проти себе.

Серйозну роль у поразці «Білої революції» відіграли також дещо нереальні плани шаха. Моххамед Реза Пехлеві висловив ідею перетворення Ірану на наймогутнішу державу Азії, швидкими темпами перейти з феодального у ядерний вік. Іранська економіка не витримала цих планів і вже з 1977 р. Іран відчув перші риси еконоимічної кризи. Країна була вимушена масово імопортувати продовольство з закордону.

Реформи мали значний вплив на розвиток Ірану. Аграрна реформа порушила традиційну структуру суспільних відносин на селі. Сотні тисяч людей переселилися у міста. Ліквідація поміщицького товарного господарства призвела до зменшення сільськогосподарського виробництва. Іран став імпортером продовольства. Зростання промислового виробництва не встигало за зростанням міського населення, що викликало масове безробіття і невдоволення, яке посилювалось відвертою розкішшю шахського палацу і збагаченням міністрів за рахунок прибутків від експорту нафти. У зовнішній політиці шах орієнтувався на США та західні країни. Іран був членом блоку СЕНТО (Багдадський пакт).

Така політика шаха викликала масові невдоволення населення, виразником якого стало мусульманське духовенство. Виступи народних мас під релігійними гаслами відбувались в Ірані неодноразово, починаючи з ХІХ ст.