Банківські операції

І. Етапи процесу кредитування.
ІІ. Організація готівкових грошових розрахунків.

 

І. Етапи процесу кредитування.

Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо. У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування: Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об”єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком. 2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта. 3. Копію статуту. 4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію). 5. Копії ліцензій, передбачених законодавством. 6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об”єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою. 7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо. 8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності – розшифровка окремих статей балансу. 9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту: · застава майна – опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони – у разі застави транспортних засобів); · застава нерухомості – довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію; · гарантія (поручительство) – угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту; · страхування – страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії. 10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2. 11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках. До документів, перерахованих у пп. 2 – 4, 7 додаються також оригінали для звіряння. У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з”ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту. Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких: o матеріали, отримані безпосередньо від позичальника; o матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку; · відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел. Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення. Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів. Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з”ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з”ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство. Методика оцінки кредитоспроможності позичальника висвітлена у попередньому параграфі. Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору. Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу. Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір. Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору. Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб. Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів такий: · розпорядження кредитного відділу; · примірник кредитної угоди; · договір застави (або інша форма забезпечення); · строкове зобов”язання; · картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.

У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків. Строкове зобов”язання являє собою юридичний документ, який служить основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов”язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, по частинах або після обумовленого періоду. З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника. Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням.

При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов”язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено в кредитному договорі. Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов”язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку. П”ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами. Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит. У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід”ємною частиною кредитної угоди. При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини. Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб. Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред”явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід – це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

ІІ. Організація грошових готівкових рахунків.

Касові операції банку полягають в тому, що вони здійснюють прийом від клієнтів готівки, її видачу з кас банків, а також організацію обігу готівки між клієнтом і банком. Комерційні банки виконують касові операції, додержуючись таких принципів: · усі суб”єкти господарської діяльності зобов”язані зберігати свої кошти на рахунках у банку; · суб”єкти господарської діяльності, які мають готівкові кошти, зберігають їх у касі в межах ліміту, встановленого комерційним банком. Сума готівки, що перевищує ліміт, повинна бути здана в банк і зарахована на поточний рахунок протягом трьох днів, враховуючи день отримання; · витрачання готівки суб”єктами господарювання здійснюється за цільовим призначенням. Касові операції регламентуються Інструкціями НБУ № 1, № 4, а також Положенням про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні (затверджено постановою НБУ 13.10.97 № 334). Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні поширюється на підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності та їх відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб – суб”єктів підприємницької діяльності. Це Положення стосується як резидентів, так і нерезидентів за деяким винятком. Підприємства та індивідуальні підприємці, що мають поточні рахунки в банку, зобов”язані зберігати свої кошти в установах банку. Готівка може бути одержана ними з власних рахунків у межах наявних на них коштів та на цілі, визначені у грошовому чеку. Кошти на виплати, пов”язані з оплатою праці та виплатою дивідендів (доходу), всі підприємства та індивідуальні підприємці мають одержувати виключно з кас банків. При цьому ними повинна забезпечуватись систематична і повна сплата податків та обов”язкових платежів до державних цільових фондів. Підприємства, що мають готівкову виручку, зобов”язані здавати її до банку для зарахування на їх рахунки. Здавання виручки може здійснюватися шляхом: а) безпосередньої передачі коштів самим клієнтом до кас установ банку, які можуть бути денними і вечірніми; б) інкасації виручки інкасаторським апаратом НБУ або комерційних банків; в) здачі готівки на підприємство зв”язку і подальшим переказом її на поточні рахунки підприємств. Як було зазначено вище, підприємствам дозволяється тримати готівку у своїй касі в межах встановлених лімітів залишку готівки.

Такі ліміти встановлюються банком усім підприємствам, які мають рахунки в банку і здійснюють операції з готівкою, щорічно протягом першого кварталу. Ліміт регламентує залишки готівки в касі на кінець робочого дня. Колективні сільськогосподарські підприємства, колгоспи, селянські спілки самостійно визначають розміри готівки, що може постійно знаходитися в їх касах, з відповідним повідомленням банку, що їх обслуговує. Готівка, видана під звіт на відрядження, але не витрачена, має бути повернена до каси підприємства не пізніше трьох робочих днів після закінчення відрядження, а готівка, видана на будь-які інші цілі, – десяти робочих днів з дня видачі її під звіт і здана до каси банку не пізніше наступного дня. У разі неповернення у зазначений строк готівка, починаючи з наступного дня, включається до суми фактичного залишку готівки в касі на кінець дня, і одержана сума порівнюється із встановленим лімітом залишку готівки в касі. Приймання готівки касами підприємств проводиться за прибутковими касовими ордерами, видача – за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Прибуткові касові ордери або видаткові документи реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Усі надходження і видачі готівки в національній валюті підприємства обліковують у касовій книзі, відділення зв”язку – у касовому щоденнику. Підприємства торгівлі, громадського харчування та сфери послуг здійснення розрахунків з населенням проводять із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг. Кожне підприємство, що має касу, веде одну касову книгу, аркуші якої мають бути пронумеровані, прошнуровані й опечатані сургучною або мастиковою печаткою. Записи в касову книгу виконуються касиром відразу після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером чи видатковим документом. В кінці кожного робочого дня касир підбиває підсумки операцій за день, виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії другий відривний аркуш (копію записів у касовій книзі за день) з прибутковими і видатковими документами під розписку в касовій книзі.

Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства. Видача грошей з каси, не підтверджена розпискою одержувача у видатковому документі, як вмотивування залишку готівки в касі не приймається. Ця сума вважається нестачею і стягується з касира. Готівка, не виправдана прибутковими касовими ордерами, вважається надлишком каси і зараховується у дохід підприємства. Підприємства торгівлі та сфери обслуговування населення при здійсненні касових операцій з готівкою для нормальної роботи (видачі здачі громадянам) повинні забезпечувати постійну наявність у своїх касах розмінної монети різних номіналів (у розмірі не менше 10% від суми встановленого ліміту залишку готівки в касі). За порушення діючої практики обігу готівки застосовуються санкції, визначені Указом Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”: o для підприємств – за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах стягується штраф у двократному розмірі сум, що перевищують ліміт каси; o за неоприбуткування або неповне оприбуткування – у п”ятикратному розмірі неоприбуткованої суми; o для комерційних банків – за невстановлення лімітів залишків кас у п”ятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок. Комерційні банки займаються прогнозуванням касових оборотів готівки, яка проходить через каси банку.

З цією метою всі підприємства подають до комерційного банку, як правило, за 60 днів до початку планового кварталу заявку-розрахунок. У цій заявці показуються касові обороти підприємства по надходженню і видатках готівки з кас підприємств на плановий квартал, а також фактичні дані за відповідний квартал минулого року. Відомості подаються в розрізі встановлених НБУ джерел надходжень готівки, а також напрямів її витрачання. Щоб задовольнити потреби клієнтів у готівкових грошах, у касі банку повинна підтримуватися оптимальна сума готівки. Коли сума готівки завищена, банк несе додаткові витрати, тому що ці кошти не працюють і не приносять прибутку. Якщо ж сума готівки менша за потрібну, то це позначається на ліквідності банку. Основні джерела надходження готівки в касу банку – це торгова виручка. Основне джерело відтоку готівки з каси банку – це видача грошей на заробітну плату. Приплив і відтік готівки здійснюються нерівномірно, що змушує банки прогнозувати ці процеси. Якщо очікується перевищення витоку готівки над її надходженням, то комерційний банк може отримати готівку від НБУ. Для цього він подає заявку в НБУ за три дні. Дозвіл на підкріплення операційної каси, який дає регіональне управління НБУ, дійсний чотири дні. Банки отримують готівку по чеку.

Сума готівки, отримана комерційним банком по чеку, списується з його коррахунку. НБУ стягує плату за касове обслуговування комерційних банків у розмірі 1%. Якщо в комерційному банку є надлишок готівки, то він з дозволу НБУ може реалізувати її іншому банку. Операція з продажу готівки проходить по коррахунках обох банків у НБУ. В інших випадках надлишок готівки зараховується на коррахунок комерційного банку в НБУ. Касові операції банків трудомісткі і витратні, тому за надання послуг, пов”язаних з касовим обслуговуванням, банки, як правило, стягують плату зі своїх клієнтів згідно з договором на розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

Список використаної літератури:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.00 №2121-3///ВВР.-2001.-№5-6.
2. Банківське право: Навч.посібник/Упорядник М.П. Кучерявенко._Харків,199.-784 с.
3. Вступ до банківської справи.Київ.Лібра,1998,344с.
4. Стойко О.Я. Банківські операції –Житомир: ІПСТ,2000 -45с.